Академік «в екзилі»

30.10.2010
Академік «в екзилі»

Анатолій Корнієнко: «Я міг піти в художню самодіяльність і далі — в артисти».

Воронеж таки перейшов на московське «акання», але повноцінною часткою Московщини не став. Тут і дихається легше (навіть поруч із ГУВC), і люди привітніші. Мабуть, на характері регіону позначається близькість України. Зокрема — присутність українців у діловій та науковій еліті регіону. Один iз них — Анатолій Корнієнко. Людина, яка навчила Воронежчину вирощувати буряк. І не тільки.

Живе Анатолій Васильович у селищі Рамонь. Зустріч із ним організував ще один українець, заступник голови Товариства українців Воронежчини «Перевесло» Дмитро Денисенко. До Воронежа кореспондент «УМ» потрапив у рамках програми, де зустріч із земляками не була прописаною, але хто сказав, що гостинність притаманна лише кавказцям...

 

Одна дорога з трьох

Щодо офіційної біографії професора Корнієнка, то перерахування усіх його державних та громадських посад, наукових досягнень і нагород за обсягом приблизно дорівнює даному нарису. Якщо ж дати розшифровки науковим термінам, якими рясно пересипаний його життєпис — вийде середніх розмірів монографія. Посада, яку наш герой посідає сьогодні, звучить так: завідувач лабораторії селекції цукрових буряків на фертильній основі Всеросійського НДІ цукрових буряків і цукру ім. А. Л. Мазлумова. Фертильність, хто не в курсі — це щось протилежне стерильності. Стерильність же не проста, а цитоплазмічна... Отож, мабуть, є сенс завершити цей розділ на тому, що Анатолій Васильович є членом ще деяких академій (зокрема й Українська академія аграрних наук). Та з набагато більшою гордістю сам академік повідомив:

— Мене вибрали членом Українського товариства генетиків і селекціонерів Черкащини. Там у мене отакі козаки є! І тепер ми тут свій осередок зробимо.

Чому саме Черкащина обрала Корнієнка? До 1988 року він очолював Центральну селекційно–генетичну станцію Всесоюзного НДІ цукрового буряку. Власне, НДІ розташовувався в Києві, а станція — в Умані. А ще до того, як потрапити на станцію (тоді ще «просто» селекційний пункт — додаток «генетичний» і «центральний» статус заробив якраз Анатолій Васильович), він устиг закінчити Уманський сільськогосподарський інститут, Уманський педагогічний (без відриву від роботи... другим секретарем Тетіївського РК ЛКСМУ) і захистити дисертацію. Але найбільше академік пишається тим, що першим рядком у його трудовій книжці записано: «слюсар на цукровому комбінаті». Комбінат був у рідному селі майбутнього генетика.

— Жоден директор інституту не починав свою кар’єру на цукровому заводі. Спочатку я точив ножі для різки буряку; потім направили мене на курси майстрів КВП. Ну, а потім вступив в Уманський сільськогосподарський інститут. Після закінчення вузу можна було трьома дорогами йти: в художню самодіяльність і далі — в артисти, можна було — по партійній лінії, а я обрав науку — вступив до аспірантури Всеросійського НДІ цукрового буряку.

Свій артистичний хист господар продемонстрував, зачитавши невідому гумореску Павла Глазового. Зміст такий: кум Гнат розповідає кумові Тимошці, буцімто в Києві будинки прикрашають пам’ятними дошками: «Тут жив художник», «Тут — письменник». А от чи прикрасять, сумує Гнат, його хату, як він помре?

«— Не журись, — сказав Тимошка

І утішив Гната. —

Ми напишем на фанері:

«Продається хата»

Інтонаціями й широкими жестами виконавець нагадав незабутнього Андрія Сову. Між іншим, Анатолій Васильович познайомився з Глазовим, коли, працюючи ще в райкомі, став лауреатом обласного конкурсу читців.

— Коли Павло Прокопович приїхав у Тетіїв, я брав участь у концерті в Будинку культури, — згадує Корнієнко. — Виступаю — і забув одне слово. Запитав у Глазового просто зі сцени, а весь зал: «Це він перевіряє, чи знає автор свої вірші!»

Стевія і цикорій — отака річ!

У лютому Анатолій Корнієнко відзначив 70–рiччя. За більш ніж 40 років у науці він багато чого створив, починаючи від нових коренесховищ і закінчуючи науковою радою із захисту дисертацій при Інституті Мазлумова. А головне — вивів 68 нових сортів і гібридів. В основному цукрового буряку, але в його науковому доробку інші культури теж представлені. Зокрема, два сорти стевії.

— Стевія — це рослина південноамериканського походження, в якої солодкий білок, стевіозид. Її листки солодші за цукор у 150 разів, а сам стевіозид — у 280—300. І якщо у цукру є певні протипоказання, то стевіозид знімає проблеми із цукровим діабетом. З одного гектара отримуємо по 900 кг листя...

— Малувато буде.

— А ти помнож 900 кг на оті 150 разів... Цьогоріч, після пожеж, врожайність цукрового буряку на Воронежчині — 150 центнерів iз гектара. Проблема ж навіть не в кількості цукру з одного га, а в його якості. Ми сьогодні маємо 50 відсотків цукру з тростини, Він викликає рак і діабет — тому що існує генетична й інформаційна пам’ять рослини, тварини й людини. І якщо ти порушуєш її баланс, виникають усі хвороби. Чому мужики в Росії живуть по 56 років? Ми їмо й п’ємо казна–що. Ми з цикорієм ведемо роботу — теж в Умані почали. Як і стевія, для діабетиків — отака річ! Там є речовини, що блокують розвиток хвороби. Цикорію ми можемо зараз видавати 500—600 центнерів з гектара. Це вже не ті палички, це коренеплоди на рівні буряка. Як оцей стакан...

Директором Інституту Мазлумова Корнієнко пропрацював 15 років — 3 1988 по 2003. Пониження в посаді сприйняв як подарунок долі й з новими силами почав створювати нові гібриди на новітньому науковому підґрунті.

Інфаркт як дарунок долі

Перший інфаркт наздогнав ученого в 1996–му, другий — 2010.

— Я вдячний Господу Богу і за перший, а за другий — то вже точно. Тому що: «Корнієнко, подивися, що ти робиш?! Куди йдеш?». «Запали свою зірку, віддай серце людям» — це в Євангелії написано. Я його щодня читаю. Тому що Господь не кожного допускає до розуміння відразу всього, і часто буває: «Овва! Чому ж я це минулого разу не зрозумів?!».

Мабуть, це національна наша риса — невміння довго рюмсати. Варто було згадати про долю, якій не слід нас цуратися, як хазяїн потужним баритоном, без найменшого фальшу грянув: «Гей, наливайте повнії чари!..».

— Ніколи не думав, що зможу так співати. Коли захворів на інфаркт, розробив систему реабілітації. Пливу в басейні чи в річці: туди — обличчям у воду, назад — на спині. Дихання ставлю. Ще відкриття. Один нобелівській лауреат винайшов препарат для очищення, який коштує 2 тисячi рублів. Не по кишені; почав розбиратися. Виявилося, це поєднання лізину з аскорбіновою кислотою. Але лізин міститься в сироватці, аскорбінка — у відомих усім горошинках. І я сьогодні перше й друге приймаю. Це дало мені можливість почистити голосові зв’язки. А також — тримати хвіст пістолетом...

 

ДОСЬЄ «УМ»

Корнієнко Анатолій Васильович

Доктор сільськогосподарських наук, професор, член–кореспондент Російської академії сільськогосподарських наук. Видатний учений у галузі генетики, селекції буряків.

Народився 25 лютого 1940 року в селі Кашперівка Тетіївського району на Київщині.

Закінчив Уманський сільськогосподарський інститут.

Директор (1971—1988) Центральної селекційно–генетичної станції НВО «Цукровий буряк» у м. Умань. З 1988 р. — директор Всеросійського НДІ цукрових буряків і цукру ім. А.Л.Мазлумова; з січня 2003 — керівник селекційного центру цукрового буряку Росії.

Заслужений діяч науки Російської Федерації.

Автор більше 225 наукових праць, зокрема книг і монографій та одного наукового відкриття. Отримав 29 авторських свідоцтв і патентів.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>