Рівно через рік потому, як відійшов у вічність воістину народний цілитель Микола Касьян, на його малій батьківщині, у місті–райцентрі Кобеляки, відкрили пам’ятник найвідомішому на теренах колишнього Союзу фахівцеві з мануальної терапії, власне, її фундатору. Постав він у самісінькому центрі міста, на тепер уже «касьянівській» вулиці (раніше вона носила ім’я Леніна, та після смерті видатного земляка її перейменували). Бронзова постать Миколи Андрійовича ніби виростає з великої кам’яної брили. Саме такий образ, за задумом харківського скульптора Сейфаддіна Гурбанова, котрий також приїхав на відкриття власного дітища, має підкреслювати масштаб цієї особистості.
Хоча спершу місцеві депутати проголосували за встановлення іншого пам’ятника, ескіз якого запропонував полтавський скульптор Дмитро Коршунов. На ньому Микола Касьян сидів на кушетці в короткі хвилини перепочинку між багатогодинними прийомами тисяч своїх пацієнтів, які з’їжджалися в Кобеляки з усіх куточків колишньої «неозорої» країни. Однак потім ті ж таки депутати, керівники міста й району прислухалися до голосів тих, хто справедливо зауважував: таким спокійним, умиротвореним, власне, «сидячим» легендарного народного цілителя практично ніхто не бачив. Бо ж спокій йому, здавалося, навіть не снився... Надто за умов, коли на сон і відпочинок вистачало кількох годин на добу.
До того ж скульптор Гурбанов добре пам’ятав цілителя ще з тих часів, коли привозив у Кобеляки свого брата, котрого також «поставив на ноги» лікар Касьян. Кошти на пам’ятник збирали всією громадою. На його відкриття, крім представників влади, з’їхалися й послідовники Миколи Касьяна, котрі продовжують зцілювати стражденних за допомогою своїх рук.
Однак усі вони одностайно визнавали: ніхто з них у мануальній терапії не може навіть наблизитися до «стандартів» свого видатного вчителя, котрий володів здатністю бачити проблемні «точки» людського хребта чи кінцівок краще за будь–які рентген–апарати. Потиснути невтомну й водночас унікальну руку свого рятівника позавчора прийшли сотні його земляків, пацієнтів із багатьох куточків України. І хоч було вже прохолодно, багатьом здавалося, що й бронзова рука Миколи Касьяна випромінює тепло...