Як не дивно, за свою тисячолітню історію Ужгород мав усього декілька книжок про себе. На жаль, усі вони були або заідеологізовані, або ж подавали історію міста над Ужем як романтичну казку. Не дивно, що навіть у туристичних довідниках траплялися сотні фактичних помилок. Тому презентація книжки «Ужгород відомий і невідомий» одного з найцікавіших закарпатських істориків Йосипа Кобаля стала подією номер один у культурному житті Закарпаття. Цікаво, що книжку видало львівське видавництво «Світ» у серії «Міста України». Попередня книжка з цієї серії — «Вулицями стародавнього Львова» — стала справжнім бестселером, уже розпродується її друге видання.
Однією з родзинок серії «Міста України» є гарні ілюстрації. Ці книжки можна не тільки читати, а просто з цікавістю розглядати. «Ужгород відомий і невідомий» дає не тільки багато нового фактичного матеріалу, а й чимало маловідомих зображень. Адже головним принципом автора є «Джерела, джерела і ще раз джерела». Отож, за словами Йосипа Кобаля, історія Закарпаття набагато цікавіша, ніж ми собі уявляємо. Приємно, що більша частина 5-тисячного накладу надійде до бібліотек усієї України. Це сприятиме тому, аби таке самобутнє і старовинне місто, як Ужгород, стало доступнішим і зрозумілішим для всіх українців.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
