15 травня 1943 року селом Бечаль, що на березі Горині, багатотисячною рікою рухалася жалобна процесія. За козацьким звичаєм, три юнаки-повстанці вели за вуздечку трьох скакових коней. За хоругвами разом iз церковним хором ішов священик Микола Теодорович, а далі в одностроях УПА — сотня українських повстанців, чота якої несла на плечах три труни, вкриті жовто-блакитними стягами.
Головне командування УПА 15 травня 1943 року в селі Бечаль, що на Костопільщині, ховало трьох своїх видатних командирів. Члени районної організації УНП та кореспонденти «Волині», якi провели опитування мешканців села Бечаль, підтвердили, що у братській могилі на цвинтарі поховані: Василь Івахів (псевдо Йосип Сонар, Сом) Юліан Ковальський (псевдо Джин) та Семен Снятецький (псевдо Рулящий). Це засвiдчили й учасниця тих історичних поховань Анастасія Шелужко, а також Надія та Василь Шлеюки, про це розповідав i нині покійний повстанець Степан Андрійович Дубовик, що доглядав за братською могилою.
Василь Івахів родом із села Подусільна Перемишлянського району Львівської області, вперше з'явився на теренах Волині на початку січня 1943 року. За дорученням Центрального Проводу він приїхав на Костопільщину з інспекцією теренової мережі ОУН. Члени місцевої ОУН тоді ще не знали ні його прізвища, ні посади в організації. Спокійний та діловий, з рисами військового вишколу, Василь Івахів був призначений військовим референтом ОУН на північно-західних українських землях.
В інспекційних поїздках по теренах північної Рівненщини він зрозумів, яка небезпека чатує під час створення перших відділів УПА. На одній з нарад оргвідділу Йосип Сонар повідомив, що в Центрі переконані в тому, що збройний виступу ще не на часi, треба трохи зачекати. Проте сам Василь Івахів, добре зрозумівши і побачивши на власні очі все, що діялося на Волині, був іншої, відмінної від Центрального Проводу ОУН, думки. Бо тоді на Волині вже майже два роки діяла Українська Повстанська армія, створена політичним діячем, що представляв інтереси уряду УНР в екзилі, отаманом Бульбою (Тарасом Боровцем).
У лютому 1943 року Василь Івахів приїхав на Волинь вдруге — його запросили прийняти військовий парад (дефіляду) добре вишколених та озброєних різноманітною автоматичною зброєю трьох куренів УПА. Це були курені перших командирів УПА — Яреми, Гострого та Наливайка. Базувалися ці курені на Костопільщині та Сарненщині. Як здібний військовик, Йосип Сонар високо оцінив вишкіл і бойову презентацію перших відділів УПА. Зокрема, курінь Яреми розгорнувся на базі першої сотні УПА під командуванням Григорія Перегійняка (Коробки). На жаль, прізвище Яреми не встановлено. Відомо, що він походив із Сарненського району. Після загибелі Перегійняка в бою з німцями під Висоцьком у Дубровицькому районі в лютому 1943 року Ярема почав командувати сотнею, яка швидко розгорнулася в курінь. Так само були утворені курені Наливайка та Гострого. Прізвище Наливайка було Левинець і походив він із села Немовичі Сарненського району. Курінний Гострий організував одну з перших сотень на Костопільщині. Гострий прибув на Костопільщину у 1941 році. Навесні 1943 року, як одного з кращих командирів, його призначили охороняти Головний штаб УПА і старшинську школу «Дружинники», розміщену на Гутвинських хуторах. Курінь цей також називали Костопільським куренем.
Коли Василь у лютому 1943-го вдруге прибув на Волинь, то саме на Рівненщині відбулася досить важлива з політичної точки зору подія — налагодження відносин з першою УПА та її засновником, отаманом Бульбою (Тарасом Боровцем). Як відомо, Клим Савур на самих початках мав переговори з Бульбою. Василь Івахів гаряче підтримав таку позицію і захотів зустрітися з Іваном Мітрингою — своїм колегою по львівських студентських часах. Мітринга був радником Тараса Боровця з політичних питань.
І така зустріч відбулася 9 березня 1943 року в селі Золотолин на Костопільщині, що неподалік від Головного штабу УПА. Місцем переговорів було обрано оселю священика М. Жильчука. Бульба знав отця Жильчука особисто і був задоволений, що переговори відбуваються в хаті знайомого господаря.
Представниками на переговорах з боку ОУН були: Йосип Сонар (Василь Івахів), Клим Савур (Дмитро Клячківський), Дубовий (Іван Литвинчук) та Омелько (Роман Петренко). Від отамана Тараса Боровця, що виступав як представник Збройних сил уряду УНР, був Іван Мітринга та ще двоє офіцерів Петлюри.
Під час переговорів обидві сторони висловили думки щодо об'єднання двох повстанських формацій у спільні збройні сили. Після двох днів переговорів було вирішено зустрітися знову, аби остаточно погодити процес об'єднання після доповіді ОУН(б) «на верхи». Зустріч мала відбутися 14 квітня. Але, на жаль, не відомо, чому не відбулася.
Невдовзі настав день від'їзду Івахіва в Галичину. Це був фатальний ранок 13 травня 1943 року. Василь Івахів зі своїми побратимами Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким у супроводі невеличкої охорони зв'язку рухалися підпільною лінією зв'язку на північний захід і в районі села Чорниж, що біля Колок, несподівано наштовхнулися на німецьку засідку в кар'єрі. В бою з переважаючими силами ворога загинули смертю героїв Івахів і ще дев'ятеро вояків УПА, серед них члени штабу Юліан Ковальський та Семен Снятецький. Інформацію німцям видав хтось із місцевих зрадників. Смерть Івахіва і членів його штабу була відчутним ударом по організації відділів УПА.
Василя Івахіва та його боротьбу український народ оспівав у найвідомішій повстанській пісні «Гей на півночі Волині», яку написав повстанець Микола Галичко, він же Чорногора (тепер його знають як отця Василя Прийму).
Це були перші жертви серед організаторів відділів УПА, що загинули в боротьбі за Самостійну Українську Державу в бойових операціях проти німецьких фашистів. Їхні імена повинні бути в галереї пам'яті та бойової слави Української Повстанчої армії поруч із такими героями, як Володимир Робітницький — крайовий провідник ОУН, Олександр Бусел — крайовий провідник на північно-західних українських землях, Григорій Перегійняк — командир першої сотні УПА на волинському Поліссі, Сергій Качинський — організатор перших бойових відділів УПА на Волині, Олекса Шум — командир перших відділів УПА на Ковельщині, організатор знищення начальника штабу штурмових загонів CA, соратника Гітлера Віктора Лютце та iменами ще багатьох і багатьох героївУкраїни.
Сергій КРИЧИЛЬСЬКИЙ.
У суботу, 15 травня, о 12-й годині на братській могилі в селi Бечаль відбудеться відкриття пам'ятника героям та панахида, яку відслужить митрополит Рівненський та Острозький Даниїл. Після панахиди відбудеться урочистий мітинг з вшанування пам'яті бойових командирів УПА. У заходах візьмуть участь ветерани УПА Рівненського, Волинського, Тернопільського, Івано-Франківського та Львівського братств, патріотичні молодіжні організації України, активісти Української народної партії, народні депутати України.
Їхати за маршрутом: Рівне — Клевань — Деражне — Бечаль.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
