Дизайнер власної родини

      Чотири роки тому 20-річна Надя Халимон як старша у родині стала для десятьох своїх братиків та сестричок годувальницею — ще молодою, 42-річною, через рак померла їхня мати. Наймолодшій Насті було тоді лише  4 роки. Сьогодні вже 24-річній Надії доводиться, як і чотири роки тому, прокидатися о пів на п'яту, аби розтопити піч, приготувати сніданок, попоратися та встигнути на роботу — і так щодня. Чималенька родина Халимон (а це одинадцятеро дітей та батько Микола Олександрович) мешкає у селі Оленівка, що на Чернігівщині, у скромнім помешканні. Аби якось зводити кінці з кінцями, доводиться багато працювати усім: обробляти два з половиною гектари землі, тримати велике господарство — корову, коня, свиней, качок, гусей, кролів. Працюють дітлахи і на чужих городах. «У нас для кожного є робота, — розповідає Надiя, — ми зі старшими дівчатами готуємо їжу, печемо хліб, прибираємо та перемо. Старші хлопці опікуються господарством — мають заготовляти сіно для худоби, годувати її. Наймолодші — замітають двір».

      Цій худорлявій дівчині випало на долю чимало лиха. Через смерть матері Надя змушена була відмовитися від мрії — стати дизайнером: якраз напередодні трагедії, що сталася в родині, дівчина збиралася їхати на навчання в Росію. Довелося залишитися в Оленівці і стати «дизайнером власної родини». «Вони для мене — як власні діти, — розповідає дівчина, пригортаючи дітвору до себе, — усі їхні таємниці та образи вислуховую. Питання про інтернат ніколи не стояло — я одразу вирішила, що нікого не віддам». Через те, що нікому буде доглядати малих, Надя й не виходить заміж. «Якщо я піду з дому, — розмірковує дівчина, — хто ж  ними опікуватиметься?» «А як же батько? — запитую у Наді. — Він же працює?» «Не варто про нього й говорити...» — опускає очі дівчина.

      Питання батьківства у родині Халимон — болюче. 17-річна Наталка каже, що батька у них наче й немає. «Це через нього мама померла, — відкриває наболіле дівчинка, — він же бив її, коли напивався...» Якось Надя знайшла її непритомну на вулиці й несла аж до самої хати. «Усе, що батько заробить, пропиває... Іноді думаю, нам було б краще без нього...» Тому й доводиться Наді «виховувати» не тільки малих, а ще й власного татка.

      Попри усі негаразди, дітлахи виховують та розвивають себе самі. Приміром, десятикласниця Наталка талановито малює, мріє стати дизайнером чи принаймні вчителем образотворчого мистецтва. 13-річна Оленка активно займається спортом, 16-річна Світлана пише вірші, звісно ж, про кохання. Вчаться діти, каже Надя, добре. До речі, на батьківські збори ходить, як правило, старша сестра. Вона ж і уроки перевіряє у малих. Усі дітлахи мріють здобути якийсь фах. 18-річна Тетяна, приміром, зараз вчиться на кондитера у Чернігові, а Надя заочно навчається у Харківському фінансово-економічному інституті. 21-річний Саша планує стати будівельником. Наступною на черзі до вибору професії — десятикласниця Наталка.

      Про те, як важко живеться великій родині у безгрошів'ї, Надя говорить неохоче. «Найбільша для нас проблема — харчі та одяг, — розповідає дівчина. — Купуємо одяганку по черзі, кому більш необхідно, — вирішуємо на сімейній «раді». Від держави родина отримує допомогу: після підвищення пенсій на неповнолітніх сиріт виділяють 600 гривень. «Самі розумієте, ці гроші розлітаються на такий великий гурт миттєво», — каже Надія.

      Відзначають у родині й свята: щомісяця у кожного із членів сім'ї день народження. «Ми печемо тортики, готуємо подарунки», — розповідають дітлахи. Але найбільше свято — пельмені, які Надя з сестрами ліпить мало не півдня на усю родину.

      На оселю, хоча й прибрану, й охайну, дивитися без жалю неможливо: старесенькі ковдри, латані простирадла, благенькі саморобні килимки. «А цю картину вишила наша мама, — нахваляється 8-річна Настя, — і рушники ось ці. А я шию для своєї ляльки одяг». Настя майже не пам'ятає свою маму — була ж ще маленькою. Тому часто називає мамою старшу сестру Надю.

      Про наш візит родина Халимон знала заздалегідь, хоча й намагалися активістки жіночої організації «Союз українок» тримати поїздку в таємниці. «Союзянки» дізналися про дітлахів iз телесюжету на одному з українських каналів i вирішили до Дня матері завітати до сиріт. Звісно, не з порожніми руками. Народний депутат України, член фракції «Наша Україна» Лілія Григорович, що представляла «Союз українок», привезла дітлахам «вікно у світ» — телевізор, а також одяг, постільні комплекти, засоби побутової хімії, солодощі. І особисто Наді передала свою місячну депутатську зарплату — мовляв, вона як господиня сама знає, куди її витратити. Окрім того, читатиме малеча й «Україну молоду» — від організації Халимони отримали передплату на півроку.

      За словами Лілії Григорович, народні депутати фракції «Наша Україна» вирішать питання про навчання Наді (вона ж вчиться за контрактом) і посприяють, аби талановита Наталка вступала в обраний вуз поза конкурсом, на пільгових умовах.

      «Сьогодні в Україні нараховується близько 100 тисяч сиріт, — каже Лілія Григорович, —  соціальних сиріт — таких, що ростуть недоглянуті при живих батьках, близько 200 тисяч. Але оскільки за кордоном наразі працює понад 7 мільйонів українських громадян, з них 5 мільйонів — жінки, то подумаймо про ті мільйони дітей, які теж стали соціальними сиротами й ростуть без матерів. Тому ми сьогодні тут. І на цьому наша робота не закінчується».