Учора в Гуляйполі відбулася ще одна скандальна сесія міськради — третє упродовж місяця зібрання депутатів, налаштованих змістити Олександра Жигалка з посади міського голови. Мотивація? У рік президентських виборів містом повинен керувати чиновник, здатний якщо не організувати, то бодай закрити очі на будь-яку наругу над демократією — на кшталт того, як це зробив «губернатор» Закарпаття Різак під час виборів у Мукачеві. Жигалко ж не приховує своїх симпатій до «Нашої України», очолює філію партії київського мера Олександра Омельченка — «Єдність», підтримує видання опозиційної газети «Майдан», котру заснував місцевий осередок партії «Собор». Після призначення першим заступником голови Запорізької облдержадміністрації висуванця СДПУ(о) Анатолія Світлицького в регіоні побільшало кадрових пертурбацій. Годі сумніватися, що значилася у владному «темнику» й гуляйпільська «проблема».
Інструментом зміщення «не того» Жигалка є депутатська група «Регіони», яку складають представники об'єднаних есдеків, СДПУ(о), «Трудової України», Аграрної партії, ВПО «Жінки за майбутнє». Ще на початку квітня ця група, яку очолює Роман Бут, ініціювала звіт міського голови на сесії і проштовхнула рішення про визнання роботи мера за період 2002—2004 року незадовільною. Остаточні висновки відклали до завершення роботи поспіхом створеної тимчасової депутатської слідчої комісії, без міського голови визначившись і з проведенням ще однієї сесії.
— Ці рішення не були легітимними, — повідомив кореспондентові «УМ» при зустрічі Олександр Жигалко. — Керуючись низкою законів, я призупинив їх чинність і призначив на 20 квітня сесію, аби депутати могли переглянути свій «вердикт» щодо мого звіту. Сесія могла прийняти його до відома без будь-яких оцінок! Щодо цього міський голова підконтрольний лише територіальній громаді. У Законі про місцеве самоврядування зазначено також, що скликання сесій є функцією не депутатів, а мера міста. Тому я звернувся до прокуратури з пропозицією дати правову оцінку ситуації.
Того дня у Гуляйполі поспілкуватися з прокурором Володимиром Плохим авторові цих рядків не вдалося. Запрошення міського голови на сесію той проігнорував, не було вартового законності і на робочому місці. Кількома днями пізніше наш контакт відбувся. Ділитися «секретами» по телефону пан Плохий спершу відмовився, але зрештою підтвердив, що «мер подав скаргу на рішення сесії, і ми проводимо перевірки». Прикро, що прокуратура так довго приміряла антимерське рішення сесії до чинного законодавства: втручання Плохого могло б тоді пригасити пристрасті у сесійній залі міськради.
Для Жигалка проблема і в тому, що виборці недостатньо поінформовані щодо подробиць конфлікту. Підконтрольна винятково районній владі газета «Голос Гуляйпілля» висвітлює на своїх шпальтах перебіг подій надто тенденційно.
У чому ж «нагрішив» Олександр Жигалко? Спілкування з депутатами посилило версію про їх упередженість. Співрозмовники були ніби «запрограмовані»: нам треба змінити мера, але де аргументи, в чому проколи діючого? Директор міської друкарні Микола Азаров відшукав «суттєвий» компромат: «Жигалко каже одне, а робить інше... Гуляйполе б квітувало, якби у 2002 році обрали іншого». Кого? Звісно ж, Олександра Різника, заступника голови райдержадміністрації. Районний голова Ігор Бірюков тоді задіяв максимум резервів, однак 82 відсотки виборців підтримали Олександра Жигалка, який переконливо переміг на мерських виборах уже вдруге після 1998 року. Єдине, чого таки добилася влада на виборах два роки тому, — так це формування «ручного» депутатського корпусу. Жигалко каже, що тоді познімали з реєстрації майже всіх його симпатиків, аби безпроблемно пройшли «прокучмівські» висуванці. Хто ж із депутатів і досі не дистанціювався від опального владі керівника, той має непередбачені клопоти. Члена УРП «Собор» Раїсу Холодову, приміром, звільнили з агрофірми «Зелений гай»; Павло Мартиненко став чужим в «Аграрному домі», Олена Мішенко — в Будинку культури; професійного бухгалтера Зою Циганок «пішли» з ТОВ «Колос-2000»... Збіг обставин? Хтось, ймовірно, і повірить...
* * *
Важко повірити, однак на батьківщині великого анархіста Нестора Махна донині вельми специфічно трактують, що таке «мати порядку». І «тлумачать» гостям навіть у сесійній залі міськради. Щойно депутати почули з вуст мера Жигалка, котрий відкривав сесію, що запрошено журналістів не лише провладного «Голосу Гуляйпілля», як пролунав ультиматум: бажаєте бути присутніми — службові посвідчення на стіл, зізнавайтеся, на кого працюєте, хто гроші дає. До таких «взаємин» із пресою закликала Віра Брезицька — спеціалістка відділу освіти райдержадміністрації, яка вельми пишається своїм членством у об'єднанні «Жінки за майбутнє». Але мас-медійники лишилися, розгляд рішення міськради про звіт міського голови таки відбувся.
Як на мене, то виступ пана Жигалка був переконливим, а в його опонентів відчувався дефіцит аргументів. Та депутати залишили в силі своє попереднє рішення — про «двійку» меру, створення комісії і заслуховування її висновків на ще одній сесії. Цього і хотів районний голова Ігор Бірюков. Серед його претензій — недостатнє фінансування дошкільних закладів, поганий благоустрій, словом, «я не знаю, чому таке терпів шість років!».
«Розборки» в Гуляйполі відновилися за кілька днів після кримінально-есдеківського шабашу на виборах у Мукачеві, і мимоволі виникло відчуття, ніби до сесійної зали ось-ось увірвуться «братки», аби пришвидшити коронування місцевого провладного «вождя». Зрештою, «антимерське» рішення, як не без вдоволення зауважив пан Бірюков, «набрало навіть на один голос більше потрібного». Без відвертого гвалтування депутатів: голоси, ясна річ, збирали заздалегідь, поза сесійною залою. Так було і вчора?..
* * *
Утім надія на компроміс існує. Чому б, приміром, і міському голові у чомусь і не поступитися? Яблуком розбрату є, зокрема, штатний розклад міськвиконкому: кількість співробітників не відповідає рекомендаціям Кабміну про «ущільнення». Олександр Жигалко певен, що столиця не враховує специфіку роботи на місцях: «У райфінвідділі троє займаються доходами бюджету, стільки ж опікуються видатками. А в нас один повинен справлятися з таким обсягом роботи?». Така розкладка була, мовляв, логічною до травня 2000 року, коли Гуляйполе не мало власного бюджету і коштами міста розпоряджалися депутати районної ради. А депутати зараз наполягають на скороченні принаймні п'яти штатних одиниць задля економії коштів.
Відносний «прокол» міськвиконкому — придбання двох легкових автомобілів. Тривалий час керівники району кепкували з мера: чого це ти на зустрічі з виборцями добираєшся пішки чи на велосипеді? Ось і з'явилися на балансі виконкому новенькі «Славута» та «Жигулі». Хто ж рік тому знав, що 2003-й буде неврожайним, і п'ять сільгосппідприємств, основних наповнювачів бюджету Гуляйполя, недодадуть понад сто тисяч гривень, бідкається тепер Жигалко. Його опоненти на всіх перехрестях лементують: діти у дитсадках голодні, а мер 41 тисячу розтринькав!
* * *
Голова районної ради Євген Коровка, патріотично налаштований чоловік, сказав, що гасло «Анархія мати порядку!» в Гуляйполі «давно згасло». Реалії переконують в іншому: районна влада, при потуранні депутатів міськради, перебрала під свій дах ледь не все майно міської громади. Сьогодні мерія опікується функціонуванням лише п'яти дитсадків, чотирьох ФАПів... Навіть готель, лікарню, комунгосп, Будинок культури депутати міськради «здали» району. На «Сільмаші» хазяйнують «дони»; цехи сирзаводу орендує зареєстрована у Павлограді приватна структура. «Бірюков і Ко» вже приглядаються і до критого ринку, котрий добудовує «команда» Жигалка.
Трапляються дивні речі і в бізнесових стосунках. Директор фірми «АКБ» (Одеса) пан Березовський передав «УМ» документи, котрими доводить причетність глави РДА Бірюкова до банкрутства ТОВ «Гуляйполе-Продпромсервіс». Одесити доставили гуляйпільцям понад дві тисячі тонн пального, а обіцяні навзамін 2 936 тонн соняшнику досі чекають. Попри гарантійні листи п. Бірюкова. В листі до Генпрокурора одесит акцентував, що «в результаті втручання Бірюкова І. О... нашому підприємству завдано збитків в особливо великих розмірах». Разом із базованим у селі Мирне Гуляйпільського району «Таврійським» «Продпромсервіс» «облапошив» «АКБ» на півтора мільйона гривень, повідомив «УМ» Березовський.
Обговорюють ситуацію, що склалася, і на вулицях Гуляйполя. До Жигалка люди особливих претензій не висловлювали, чого не скажеш про рейтинг Бірюкова: «Нехай би ліпше автобуси пускав на села не через день», «Обіцяв церкву біля автостанції збудувати — тільки яму викопали за кілька років», «Спитайте в нього, яка зарплата у селян»... Запитати не вдалося — як і прокурор, пан Бірюков виявився «невловимим».
Натомість автор цих рядків у підшивці «Індустріального Запоріжжя» знайшов «Карту середньої зарплати по районах Запорізької області»: на Гуляйпіллі вона становить 305 гривень. Лише в трьох районах області місцеві «вожді» опустили планку «турботи» про життєвий рівень людей нижче, тоді як у середньому по області — 588 гривень. А зі звіту райдержадміністрації на сесії райради дізнався ще більше фактів на підтвердження того, що Ігор Бірюков мав би не з мером воювати, а наводити лад у власній «хаті»: половина господарств — збиткові; зерна торiк не зібрано і п'ятої частини від плану; газ, і то частково, підведено лише до двох сіл; меншають обсяги послуг населенню, пасажироперевезень; неефективно працюють ферми і фермери... Ось де місце для докладання зусиль.
* * *
...Скрутно почувався Олександр Жигалко і на третій поспіль «оргсесії». Філії партій, що йому симпатизують, мають обмаль багнетів у міськраді. Протистояння в Гуляйполі — лише тінь того, що відбулося у Мукачеві, однак і тут прокурор навряд чи задіє букву закону, аби стати на захист неугодного владі політика. А міський голова таки сподівається, що довіра 6 800 виборців, котрі проголосували за нього в березні 2002 року, переважить рішення двох десятків депутатів. Зрештою, депутати — люди поінформовані, й не можуть не бачити, що вертикаль виконавчої влади агонізує. Хоча «війни» тривають, як на загальнодержавному, так і на районному рівнях...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
