Те, що керівником виборчого штабу «Нашої України» у Дніпропетровській області минулого року було призначено колишнього народного депутата України, професора кафедри технологічного проектування Національної металургійної академії, доктора технічних наук Сергія Чукмасова, дехто сприйняв як несподіванку. А опоненти навіть вхопилися роздмухувати «компромат» з приводу його показової непостійності у політичній орієнтації. Тож, природно, у бесіді з Сергієм Олександровичем і кореспондент «УМ» таку тему обійти не міг.
— Коли 1994 року я обирався депутатом Верховної Ради, то жодної політичної сили не представляв, — каже Чукмасов. — Просто йшов сам по собі по мажоритарному округу. У 1998–му мене, щоправда, ніби занесли до списків «Громади», але членом цієї партії я не був. Не бачив себе у лавах якоїсь політичної сили і донедавна. Хоча певна ідеологія могла здатися для мене й привабливою, але відштовхували своєю поведінкою лідери. Лише у Вікторі Ющенку я, як і багато громадян України, побачив лідера справжнього, людину дії, що притягує інших. Коли ближче з ним познайомився, схилився до цієї політичної сили, себто «Нашої України».
— Чи можна відзначити у діяльності «Нашої України» на Дніпропетровщині регіональну специфіку?
— Я б так не сказав... Гадаю, для всіх областей, навіть західних, специфіка буде схожою — скрізь доведеться зіштовхнутися з протистоянням адмінресурсу. І в цьому переконувати не доводиться. Якщо тільки буде прийняте остаточне рішення на користь одного кандидата у президенти від влади, всі адміністративні ресурси сконцентруються саме на ньому.
— Наразі таким показують колишнього «губернатора» Донеччини, а нині главу уряду Віктора Януковича. Немало говориться про «донецьких», чий капітал усе впевненіше владарює в Україні, навіть амбіційна Дніпропетровщина не є винятком для перешкод експансії з Донецька. Як ви до цього ставитеся?
— Мабуть, економіку від політики слід відокремлювати. Хоча мені особисто, приміром, жаль, що дніпропетровці не змогли управляти своєю кондитерською фабрикою. Але головний приціл сьогодні робиться на Укррудпром, Павлоградвугілля та Криворіжсталь. Саме після рiшення, кому вони дістануться, і можна буде зробити висновок про те, чи стане Дніпропетровщина таким собі заштатним районом Донеччини, чи все ж залишиться самостійною областю. Ну а потім передбачати і подальший розвиток подій. Я просто боюся, що ці підприємства приватизують великi промислово-фінансовi групи, після чого не виключена ситуація на кшталт тієї, яка склалася навколо «Союз-Віктану» в Криму. За повідомленнями преси, новий власник цього підприємства перевів його до Києва, отже, й надходження з податків почала отримувати столиця. Де гарантія, що невдовзі така ж доля не спіткає і привабливі об’єкти на Дніпропетровщині? Ось тоді питання виникнуть вельми серйозні...
— Для прикладу можна взяти і ваш рідний Дніпропетровський трубний завод. Чи краще там стало після того, як він дістався «Індустріальному союзу Донбасу»?
— Відразу можу сказати: ніскільки не покращало. Хоч продукція заводу сьогодні начебто й має попит, але він працює лише на третину своєї потужності. Це і мій особистий біль. Все ж на цьому заводі я багато років пропрацював, немало знаю людей. Дотепер пам’ятаю, з яким оптимізмом ми дивилися у своє майбутнє, коли першими на весь Радянський Союз перейшли на оренду. Нас «відпустили» ще в горбачовські часи. Мовляв, підприємство невелике, тож побачимо, що з того вийде. Ми й «акціонувалися» першими теж на весь СРСР, на той час уже неіснуючий. До речі, саме Леонід Кучма, тоді Прем'єр-міністр України, давав нам «добро» на приватизацію. Ейфорія тоді була неабияка — ми все ж мріяли створити народне підприємство, на якому акції розподілятимуть між усіма членами трудового колективу, пенсіонерами, котрі зробили неоціненний внесок у становлення заводу, соціальною сферою тощо. Така схема тоді здавалася справедливою і цілком прийнятною. Лише одного не змогли передбачити — буквально наступного дня ці акції почали у людей скуповувати, вважай, за копійки. У підсумку десь 30 відсотків акцій розійшлися відразу. А на додачу ще й реєстр акціонерів у нас ... украли.
— Повернемося до тем політичних. Відтоді, як ви очолили штаб «Нашої України» на Дніпропетровщині, чому насамперед приділили увагу?
— Займаємося розвитком структур. Але не так усе просто, особливо на Дніпропетровщині. Статистика, як-не-як, засвідчує, що до якихось партій належать не більше трьох відсотків населення. Ті ж, що складають основу «Нашої України», тим паче в області, не є настільки масовими. Сьогодні для нас головне — створити систему представників по районах. Потому будемо «закривати» округи, займатимемося навчанням людей, що працюватимуть на виборчих дільницях агітаторами, спостерігачами.
— Чи є серед активу блоку на Дніпропетровщині люди з іменем, керівники великих підприємств?..
— Якщо я зараз назву прізвища цих керівників, то завтра у них буде три ревізії, і на цьому все закінчиться. Загалом, з нами готові працювати чимало народних депутатів минулих та нинішнього скликань. І багато голів райдержадміністрацій усе робитимуть як слід. Поки що вони, так би мовити, тримають «дулі в кишенях».
— Багато хто передбачає, що на виборах застосовуватимуть украй брудні методи, як, скажімо, було наочно продемонстровано під час приїзду Віктора Ющенка до Донецька чи в Мукачеві.
— Щось схоже на донецькi події можна організувати і в Дніпропетровську, це й примітивно, й тупо... Організатори таких шабашів наочно демонструють: Ющенка вони бояться. Тільки на кожен лом є свій лом. На подібні речі ми будемо реагувати жорстко, але цивілізовано. Я переконаний, що ми знайдемо розуміння з різними політичними силами в тому, щоб спільними зусиллями забезпечити чесність виборів Президента.
— Дехто заявляє, що керівник виборчого штабу блоку, що переможе на президентських виборах, може автоматично себе вважати головою облдержадміністрації...
— Саме на цьому грунті у нас і виникають тертя з партіями, які входять до блоку. Дуже вже комусь хочеться завтра прокинутися керівником облдержадміністрації чи ще кимось. Для того щоб отримати таку посаду, необхідно пройти певні щаблі і взагалі багато чого розуміти. Навіть якщо ми прийдемо до влади, не слід думати, що на сто відсотків увесь апарат розженемо і поставимо нових людей. Навіть набрати стільки кваліфікованих кадрів нізвідки. Усе має відбуватися плавно і послідовно. З іншого боку є у нас немало гідних людей, здатних працювати на різних рівнях влади. Але, ще раз повторюся, я не прихильник того, щоб за один день усе зламати.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
