Наталія Петрівна завела до хати вибачаючись: «У нас безлад, опалення міняємо. Рік такий випав... У лютому померла свекруха. У липні ураган дах зірвав, фронтон завалився, стеля прогнулася. Заливало — по стінах текло. Я в шоці, а хлопці кинулися щось поправляти під тією зливою... Потім парове потекло... Може, то був знак, а я не зрозуміла?» Її переповнює горе, що аж вихлюпується назовні. Чомусь уявляю, як вона прокидається серед ночі й знов усвідомлює, що молодшого сина немає...

Мабуть, мати не знайшла б у собі сил спілкуватися з чужими людьми, знов переживати все, якби не образа за сина. У сюжеті одного з центральних каналів, відразу пiсля Юриного самогубства, пролунали слова педагога про неадекватність хлопця. «Це я вперше почула, що він був неадекватний. Для чого таке говорити? Себе захищають? Він був звичайною дитиною...»