Прочитала в «Українi молодiй» статтю «Євростретович–2009». Те, що наш депутат гребе собi землю, так це нам знайомо. Вiн вважає, що так треба... А ось слова «Дивовижно, але вже через мiсяць «варягам» зареєстрували i видали державнi акти на право власностi єдиним земельним масивом» мене вразили. Я теж хочу бути таким «варягом».
Минуло вiсiм мiсяцiв, як я здала документи в земельний вiддiл Бершадського району Вiнницької областi — сертифiкат на право власностi на земельний пай. А менi заявляють, що державний акт я отримаю не ранiше, нiж через рiк. Мої батьки померли, не дочекавшись розпаювання землi, тiльки мати потрапила в цей розряд, бо померла в 1996 роцi. Усе життя працювала в колгоспi — гнула горба, бо все вручну робилося... А от тепер я не можу укласти договiр iз господарством, бо в мене тiльки сертифiкат, а державний акт ще чекати енну кiлькiсть рокiв.
Менi вже 70 рокiв, як бачите — вiк критичний, 71–го може i не бути. Живу я в радiацiйно забрудненiй зонi, а укласти договiр, щоб отримати пай та вигодувати курку — зась, бо нашi чиновники не можуть наїстися. Вже 14 рокiв користуються земельним паєм моєї матерi, яка з 1935 року трудилася в колгоспi, годувала ненажерливу радянську владу, а тепер тiєї пiвтонни зерна я не можу одержати, бо державного акта не можу отримати.
Коли вже нашi чиновники нажеруться, я не знаю. Невже мої пiвтонни зерна такi смачнi, що менi треба рiк чекати, поки отримаю державний акт.
І ще цiкава деталь: у сертифiкатi матерi записано, що площа — 1,58 га, а документ менi видали на 1,52 га. Цiкаво, де подiлися шiсть соток, чи земля всихає, чи додається потроху стретовичам та iже з ним... Пенсiя, яка б вона не була, — одна. А так до городу ще додати пай, вигодувати зерном якусь птицю (бо для свинi пiвтонни мало), то можна якось животiти. Цiни ж тепер знаєте якi, а якi ще будуть — важко сказати.
Тетяна ПЛИТА
смт Кирнасiвка, Тульчинський район, Вiнницька область