Слово «швидкісний» у назві київського швидкісного трамваю завжди треба було писати в лапках. Для того щоб повністю відповідати гордій назві, йому не вистачає повної ізоляції від дороги та, власне, швидкості, котра насправді не перевищує звичайну трамвайну. У перший день платного проїзду я вирішив проїхатися наново відкритим маршрутом громадського транспорту і переконався у прикрому факті: слово «реконструкція» також варто було писати лише в лапках.
За задумом, проїзд у трамваї сплачуватимуть за допомогою турнікетів, як у метро. Поки ці турнікети дороблювали, влада вирішила зробити жест доброї волі і дозволити кататися трамваєм задурно. Але вже цього понеділка за поїздку швидкісним трамваєм треба заплатити гривню п’ятдесят. Утім турнікети вдалося поставити не всюди, тож без кондуктора трамвай поки не обійдеться. А на одній із кінцевих зупинок, «Старовокзальній», турнікет узагалі нагадує ворота, які з доброго дива поставили десь у чистому полі. Його можна запросто обійти, зайшовши з іншої частини вулиці. Звісно, боротися із «зайцями» мають працівники, що чатують біля турнікетів та допомагають засовувати в них талончики (і це, до речі, досить нетривіальна задача). Яку ж тоді унікальну функцію виконують ці сріблясті залізні конструкції — незрозуміло.
Сумлінно пройшовши через турнікет, сідаю у трамвай. Звісно, дуже хочеться «покататися» на санкт–петербурзькому трамваї, забрендованому під «Євро– 2012» (він такий один), або хоча б на одному з модифікованих «Татр» (їх 9). Не щастить — «Татра» приходить старенька, така як ходить усім містом. Упродовж не вельми швидкої поїздки помічаю численні недоробки: десь не поставлені шумозахисні екрани, десь замість зупинки все ще стоїть голий бетонний кістяк, а на деяких зупинках, що вже працюють, нема де сховатися від дощу. Із наближенням до Кільцевої дороги, трамвай прискорюється. Одразу згадується ще один епізод iз довгої реконструкції швидкісного трамваю: на думку деяких експертів та навіть працівників «Київавтодору», рейки для нього використовували браковані, тож дорога — небезпечна для життя. І справді, під час останньої перевірки Олександр Попов заявив, що з полотна вилучено кільканадцять «невідповідних» рейок. З думками про те, скільки ще невідповідних не вилучили, все ж доїжджаю до кінцевої зупинки. Тут можна впевнитися, що швидкісний трамвай — маршрут контрастів. Будівля виблискує склом та архітектурними вогнями.
Київська влада — і стара, і її нова інкарнація — із патологічною затятістю вчепилася в ідею відкрити трамвай до якогось свята: двічі — на День Києва та День Незалежності, і наостанок — на Покрову. Останній даті, 14 жовтня, хотілося вірити хоча б з огляду на те, якими ударними темпами велася робота на швидкісному трамваї останні місяці. Проте і її вдалося «профукати».
Попов, як агент Партії регіонів у Києві, мав впроваджувати лінію «партії, що будує» у столиці. Практика «спускання» згори дати здачі виробництва, показового шмагання чиновників, що провинилися, а головне — абсолютного нехтування якістю на догоду можливості здати для галочки та отримати «одобрямс» від керівництва недвозначно натякає на питання: що ще нам набудує така «швидкісна» партія?
