Сьогодні українська влада вчергове спробує змінити кабальні газові угоди з Російською Федерацією. Для цього Прем’єр Микола Азаров планує використати чудову нагоду — засідання комітету двосторонньої міждержавної комісії. Найбільша проблема, яку мріє подолати очільник вітчизняного Кабміну, — найвища в Європі базова ціна на газ: 450 доларів за тисячу кубометрів.
Прогнозована щедрість
«Вона [ціна] ніби скам’яніла на десять років», — Микола Янович напередодні засідання не полінувався ще раз нагадати, що вкрай не вигідну для України формулу ціноутворення особисто парафувала тодішня Прем’єрка Юлія Тимошенко. А сьогодні час минає, завдяки економічній кризі сусідні держави отримають пільги щодо постачання блакитного пального, а між Україною та Росією стоїть зафіксована в угоді формула — немов стіна.
А тому Прем’єр пропонує стратегічному партнерові домовлятися. «Якщо одна зі сторін вважає договір для себе не вигідним, то він не може бути довгим», — по–філософськи заявив Азаров і, за звичкою уникнувши деталізації, закінчив свій спіч у відомому стилі «давайте жити дружно!» — щоб Росія нічого не втратила і щоб ми нічого не втратили, щоб ми відчули взаємну вигоду».
Натомість експертне середовище дізналося заздалегідь, що саме пропонуватимуть одна одній сторони переговорного процесу. Так, РФ ініціюватиме створення спільного підприємства, до якого увійдуть наша газотранспортна система та два російські газові родовища. На нашу ГТС, як відомо, східний сусід уже давно поклав око і, ставши її господарем, зможе контролювати ланцюжок «видобування–транспортування» газу. Аж до конкретного споживача у Західній Європі — щоправда, лише у країнах, де це дозволяє місцева влада.
Газові родовища нам, звичайно ж, потрібні. Але українські експерти вже давно застерігали — Росія може запропонувати нам неліквід. Сьогодні ж з’ясувалося: наче у воду дивилися! Так, в обмін на ключі до ГТС Москва погоджується передати у спільне підприємство Астраханське та Ямальське родовища. Обидва вирізняються високою собівартістю видобутку і вкрай складними умовами розробки. За інформацією Мінпаливенерго, собівартість видобутку газу на родовищах Ямалу в 1,5 раза вища, ніж на Уренгойському, який хотіла отримати українська сторона. Астраханське родовище виявилося не по зубах навіть таким світовим грандам у нафтогазовій сфері, як компаніям «Ені» і «Тотал». Вони раніше намагалися, але не змогли вести видобуток через надмірний вміст сірки.
Щедра обіцянка — вважайте, півсправи!
Але українська сторона все одно вважає таку пропозицію вигідною. Головним чином через щедру обіцянку Кремля припинити будівництво двох обхідних газогонів навколо України — «Південного», а може, навіть і «Північного» потоків. Цю обіцянку Москва також поклала до кошика у спільному підприємстві. Втім, аналітики не вірять, що росіяни підуть у цих проектах далі своїх слів. «Це блеф! — категорично відповів «УМ» експерт Центру Разумкова Володимир Омельченко. — Росія ніколи не піде на те, щоб залишити порожніми власні газогони». Тим паче у проект вкладені величезні кошти — причому не тільки росіян, а й західноєвропейських концесіонерів.
За твердженням Омельченка, інші країни, передусім західноєвропейські, змінюють газові контракти, незважаючи на політичнi нюанси чи обмін активів. «Для такого обміну не існує жодних економічних підстав», — переконаний експерт. Член комітету Верховної Ради з ПЕК Микола Пашинський каже, що «Нафтогаз» не виконує план з інвестицій у розробку нафтогазових родовищ у Лівії та Єгипті, де добувати газ набагато легше, ніж на Ямалі. Причина одна — відсутність коштів. До того ж аналітики називають навіть конкретну цифру наших утрат від транзиту російського газу, якщо ідея консорціуму запрацює — 1,7 млрд. доларів щороку.
Криється небезпека від обміну активами і у стратегічній площині. «Подібні ідеї ще більше узалежнять українську економіку від російського газу. Адже ми орієнтуватимемося тільки на один, російський, вектор і не працюватимемо над альтернативними шляхами забезпечення країни газом: зрідженим, сланцевим тощо», — продовжує Омельченко. На його думку, Україні не так уже й важко самій модернізувати свою газотранспортну систему. «Ми ж отримуємо гроші за транзит! — дивується експерт. — А якщо ще й провести давно назрілі реформи в галузі, змінити корпоративне управління «Нафтогазу», збудувати термінали зрідженого газу на Чорному морі, то вже невдовзі російський газ займатиме у загальній структурі споживання не 70, а 25 відсотків». Без жодного обміну шила на мило.