Андрій Білик: «Бог дав мені час хворіти і все обдумати».
Приборкувати некеровану Чорнобильську АЕС йому випало у липні–серпні 1986–го. У радіаційне пекло пішов із власної волі. Крім спеки, на зараженій після виверження четвертого енергоблоку території найбільше тривожила підступна стронцієво–цезієва невідомість. Та її дію відчув не відразу. Хвороба владно заявила про себе вдома, коли повернувся в Івано–Франківськ. Найбільше дошкуляв постійний головний біль, від якого вже не рятували анальгетики. Лікарі порадили шукати якесь сильнодіюче захоплення, яке б відволікло від нав’язливої недуги.
Він вибрав Біблію і самотужки взявся її вивчати. «Бог дав мені час хворіти і все обдумати, — ділиться пережитим Андрій Білик. — Я з головою поринув у читання Святого Письма, і воно повернуло мене до життя. Взявся досліджувати долі жінок, згаданих у П’ятикнижжі Мойсея та Новому Завіті, а Бог мене в цей час лікував».
Хтозна, як би воно повернулося, якби його дідусь по материній лінії після завершення Другої світової війни не піддався на солодкі умовляння радянських вербувальників повернутися на Батьківщину. Дід–галичанин у молодості виїхав до Франції і там важкою працею зажив чималих статків — на власній фермі під Ліоном мав двоповерховий особняк, десятки гектарів власного поля й лісу. Там громадянкою Франції народилася Андрієва мама. Та глава сім’ї, підштовхнутий ностальгією, повернувся до Станіслава. Проте солодке повітря Вітчизни вдихав недовго — енкаведисти «пришили» довірливому репатріанту якусь контрреволюційну статтю й ув’язнили. З неволі він не повернувся. Сім’я важко пристосовувалася до радянської дійсності. Мама вийшла заміж за військового офіцера Дмитра Білика, уродженця Придніпров’я. 20 травня 1959–го в них народився син Андрій.
На шляху до пізнання Всевишнього він пізнав доволі суєти. Першу спробу стати на духовну стезю Андрій зробив ще в молодості — двоюрідні брати навчалися в Одеській семінарії тоді безальтернативного в СРСР Московського патріархату. Він також став спудеєм цього духовного навчального закладу, проте в батюшки не висвятився. Працював у сфері обслуговування, зокрема барменом та офіціантом. «Як і кожна грішна людина, я зробив чимало помилок, бо не почув підказок Бога, — зізнається він. — Помилки — не фатальні, та жаль даремно втраченого часу».
Переосмислювати своє місце в земному житті мав удосталь днів і тижнів після Чорнобиля. Тривале лікування в клініках та санаторіях давало лише часткове полегшення, зцілення почав шукати в Біблії. Там же знайшов аргументи на користь протестантизму, що згодом привело його до Церкви адвентистів сьомого дня. Цей крок для багатьох став несподіваним, зважаючи на те, що семеро чоловіків iз його родини — священики традиційних у Галичині конфесій. Та вочевидь найвагомішим результатом багаторічного дослідження Святого Письма й десятків релігієзнавчих праць стали книги Андрія Білика «Жінки Нового Завіту» та «Біблійні жінки», які недавно побачили світ.
— Пане Андрію, невже до вас ніхто не додумався звернути увагу на біблійних жінок?
— Чого ж, багато хто брався за цю тему як у релігієзнавчій, так і художній площинах. Приміром, про жінок, згаданих у Новому Завіті, написано чимало, проте — здебільшого коротко, на рівні енциклопедичних статей. Не було, наскільки мені відомо, цілісної книги про всіх жінок П’ятикнижжя Мойсея. Користуючись біблійними текстами, працями відомих християнських авторів, історичним матеріалом та власними висновками, я подав життєписи жінок від Єви до маловідомих персонажів, імена яких у Біблії не названі. Щиро вдячний за підказану ідею відомій прикарпатській поетесі та журналістці Неонілі Стефурак.
— Хто надав фінансову підтримку для видання книг і на кого вони розраховані?
— Фінансово я підтримував себе сам. Виграв у суді справу щодо «заморожених» упродовж кількох років доплат мені як ліквідатору наслідків Чорнобильської катастрофи й на отримані кошти та власні заощадження видав книги накладом 1000 примірників кожна. Вони вийшли в серії науково–популярної літератури, тому розраховані на найширше коло читачів. Сподіваюся, що позитивні приклади біблійних героїв для багатьох стануть надійним орієнтиром у житті, спонукатимуть до повторення їхнього досвіду, а негативні, навпаки — застерігатимуть від помилок. Дехто, можливо, по–іншому почне сприймати й Святе Письмо. Зішлюся на власний досвід. Колись iще в семінарії я напам’ять завчив псалми Давидові на церковнослов’янській мові, проте багато чого не втямив. Коли через багато років почав ґрунтовно вивчати Біблію, то нарешті зрозумів суть псалмів — цар учинив перелюб із чужою жінкою, убив її чоловіка і просив у Бога прощення за свої тяжкі гріхи. У Біблії все написано доступно, але читати її треба думаючи, без поспішності.
— Може, ви дослідили й те, як насправді з’явилася на світ праматір Єва? Адже в Книзі Буття щодо цього існує дві версії. За однією, перші чоловік і жінка створені «за образом і подобою Божою», а за другою — Єва постала з Адамового ребра.
— Тут немає ніяких протиріч. «За образом і подобою» не заперечує створення з Адамового ребра. Біблія — унікальна книга. Якщо Бог хоче на чомусь наголосити особливо, то теза повторюється по три–чотири рази в різних варіаціях. Помилка багатьох дослідників полягає в тому, що вони виривають окремі цитати з контексту й інколи навіть на них базуються цілі віровчення.
— Книга «Жінки Нового Завіту» розпочинається з життєпису Марії — найшанованішої у світі Матері, Яка народила Ісуса Христа. Образ Богородиці віддавна й багаторазово зустрічається в богословській та художній літературі. У розповіді про Діву Марію ви використовуєте лише біблійну версію чи й полемізуєте з тими, хто сумнівався в непорочності назаретянки Марії, а Ісуса вважав Йосиповим сином?
— Такі єретичні сумніви висловлювали ідеологи деяких ранніх юдейсько–християнських сект та атеїсти, котрі намагалися осягнути те, чого їм не дано. Непорочне зачаття Діви Марії — це чудо, якого ніхто ніколи не зможе пояснити. Весь Старий Завіт побудований на сотнях обітниць, які передбачали пришестя Ісуса Христа. Там написано, як Він прийде, коли прийде, як зростатиме, які гоніння переживе, як помре і як воскресне. Розписано все до дрібниць, та все ж хтось і там намагається знайти якісь зачіпки.
Розповідь про непорочне зачаття в Біблії знаходимо двічі в двох різних місцях. У першому Євангеліє ця подія подана з точки зору Йосипа, якого сповістив ангел, а в Євангелії від Луки читаємо, як перед Марією з’являється ангел зі словами: «Не бійся, Маріє, — бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус...». Далі, за текстом, Марія запитує: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?». Ці слова дуже значущі, бо свідчать про її чистоту і цноту. У відповідь ангел промовив: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!».
— Ви згадували про негативні біблійні жіночі образи. Ким вони представлені?
— Передусім — Іродіадою, внучкою жорстокого й огидного Ірода Великого. Вона та її чоловік належали до роду свавільних, злостивих і заздрісних людей. Під час банкету на честь свого дня народження п’яний правитель Ірод Антипа після опівночі забажав, аби гостей розважила його пасербиця, донька Іродіади Соломія, яка вже була відомою танцівницею. Вихована розпусною матір’ю, юна Соломія погодилася оголеною виконати непристойний танець. Побачивши захоплення гостей, вітчим пообіцяв дати їй будь–яку бажану винагороду. І вона, за намовлянням своєї мстивої матері, забажала «на полумиску голову Івана Хрестителя». І хоч як засмутився після цього прохання цар, та все ж звелів відтяти Іванові, який перебував у в’язниці, голову і піднести танцівниці. На прикладі Іродіади та Соломії, котра загинула страшною смертю, звучить застереження свавіллю та злобі.
Юдейські мудреці вважали, що добра жінка, вийшовши заміж за поганого чоловіка, може зробити його таким же добрим, як сама. Та добрий чоловік, застерігали вони, ніколи не повинен одружуватися з поганою жінкою, бо вона неминуче зведе його на гріх або в могилу.
Глибоко впевнений, що повчальні біблійні уроки треба належно засвоювати і, звісно, дослухатися до Божих підказок. На власному досвіді переконався, що Бог допомагає людині шліфувати характер і ставати на шлях спасіння.
— Ваша релігійна орієнтація на одне з протестантських віровчень не перешкоджає вашим книгам потрапляти до читачів інших конфесій?
— Мої книги — позаконфесійні. Рецензентом їх обох став такий відомий в науковому світі авторитет, як доктор фізико–математичних наук, релігієзнавець Іван Климишин. Вони отримали благословення святішого патріарха Київського і всієї Руси–України Філарета, митрополита Галицького УАПЦ Андрія, архієпископа Івано–Франківського і Галицького УПЦ КП Іоасафа та професора теології, отця–мітрата УГКЦ Івана Козовика.
— Ви продовжуватимете писати на духовні теми чи вважаєте свою місію вичерпаною?
— Підготував до друку третю книгу роздумів на духовні теми й отримав схвальні відгуки щодо неї від ієрархів та рецензентів. Бог дає мені для цього здоров’я і досвід. Треба виправдовувати довір’я.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
