«У червні тут була велика нарада. На територію заповідника приїхали віце–прем’єр із гуманітарних питань Володимир Семиноженко, міністр культури Михайло Кулиняк, представники КМДА, владика Павло (наміс­ник Свято–Успенської Києво–Печерської лаври. — Ред.), генеральний директор заповідника Марина Громова. І Семиноженко на моє запитання про можливе відселення сказав: «Музеї ми чіпати не будемо», — Адріана Вялець, директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва, розповідає передісторію теперішнього скандалу щодо відселення трьох комунальних музеїв з території Лаври. Днями у редакцію звернувся колектив потенційного виселенця — Музею театрального, музичного та кіномистецтва України з проханням оприлюднити їхній протест форсованому переміщенню. Працівники музеїв, які раніше не коментували ситуацію, нарешті заговорили.

Виявляється, не лише сільським бібліотекам та сиротинцям в Україні потрібні нові хороші книжки. Навіть профільна установа — Національний музей літератури — потребує поповнень. «Сьогодні ми не маємо навіть статті на придбання експонатів. Наша колекція росте шляхом подарунків від наших друзів або просто добрих людей», — Раїса Сеннікова, заступник директора, пояснює, яке велике значення має маленька справа — передача десяти книжок у фонди музею від письменника Олеся Ільченка.

«Іронія покликана відтворити те, що зруйновано пафосом», — переконував Чехов. Серед блискучого сузір’я майстрів життєствердної іронії, гіркої усмішки часів «первісного соціалізму» — Аверченко, Теффі, Булгаков, Зощенко... Дошкульний пересмішник Саша Чорний, якому сьогодні виповнюється 130 років, за словами сучасників, був «найсумнішим серед тих, хто жартує професійно і найбільш незлобивим iз тих, хто висміює». Він спромігся припечатати влучним словом не те що людину — цілу епоху. Його шорсткий віршово–прозаїчний опис буття продовжує слугувати навчальним посібником iз профілактики дурості, пихи, зарозумілості — вічних болячок суспільства. У компанії цього пересмішника можна дозволити собі, за словами Вєнічки Єрофєєва, «і поблювати, і висякатися...» на весь оточуючий «тортоподібний гламур». А який «просунутий» творець знехтує сьогодні таку можливість?