Премія миру є однією з найбільш непередбачуваних із Нобелівських премій (скажімо, минулого року її несподівано отримав президент США Барак Обама). Цього року на здобуття цієї надзвичайно почесної нагороди претендувало аж 237 кандидатів, серед яких — 38 організацій. Учора Нобелівський комітет оголосив переможця: ним став китайський дисидент Лю Сяобо, якого відзначили «за тривалу та ненасильницьку боротьбу за фундаментальні права людини в Китаї».
У повідомленні про нагородження цьогорічного лауреата наголошується на тісному зв’язку між миром і правами людини, що є передумовою «братства між націями», про яке писав у своєму заповіті Альфред Нобель. Норвезький Нобелівський комітет зазначає, що впродовж кількох останніх десятиліть Китайська Народна Республіка досягла значних економічних успіхів, ставши цього року другою за розмірами економікою світу. Цей новий статус зобов’язує Китай до більшої відповідальності у виконанні підписаних ним міжнародних домовленостей. А також власної Конституції, в статті 35 якої записано, що «громадяни КНР користуються свободою слова, преси, зібрань, об’єднань, походів та демонстрацій». На практиці ж китайська влада позбавляє своїх громадян цих прав.
Професор літератури, письменник Лю Сяобо за понад два десятиріччя активної правозахисної діяльності став символом боротьби за дотримання засадничих прав людини в Китаї. Він брав участь у криваво придушених владою протестах на площі Тяньаньмень у Пекіні 1989 року, виступив головним автором «Хартії 08» — маніфесту прав людини в КНР, проголошеного 10 грудня 2008 року з нагоди 60–річчя Загальної декларації прав людини ООН. Минулого року Лю засудили до 11 років ув’язнення та двох років позбавлення політичних прав за «заклики до повалення державної влади», хоча правозахисник завжди наголошує, що лише закликає китайську владу поважати власну Конституцію та права людини.
Прізвище Лю Сяобо значилося в списку претендентів на премію миру не один рік, але щоразу офіційний Пекін вдавався до грубого тиску на Нобелівський комітет із вимогою не відзначати опозиціонера. Не став винятком і 2010–й, але, до честі комітету, цього разу він не пішов на компроміси.