Ще двадцять років тому ми мали цілком конкретний образ останньої світової війни. Її, ніби голограму, творило випромінювання кристалів прози, кіно і мемуарів, нанизаних на сувору нитку комуністичної ідеології. Ця нитка, замкнена золотою застібкою «І особисто товариш Сталін», символізувала непорушне коло «регульованої історії», якій слід безумовно коритися. Науковці описують цей процес так: «Наратив Великої Вітчизняної війни пропонує стабільну історію із прозорими висновками» (Україна Модерна: Війна переможців і переможених. — К.: Критика, 2008). У сьогоднішній Росії офіційна ідеологія всіляко підтримує цей «героїчний» міф. Не так в Україні.