Премія Льосі — наслідок латиноамериканського буму

Лауреатом Нобелівської премії з літератури став перуанський письменник, драматург, публіцист, філософ і політичний діяч Маріо Варгас Льоса. Як зазначено в обґрунтуванні Нобелівського комітету, його відзначено за «картографію владних структур та пронизливі картини спротиву особистості, бунту і поразки». Льоса належить до того грона письменників та поетів, які роками претендують на Нобеля. Цього року нарешті настала і його черга.

74–річний Льоса впродовж багатьох останніх років мешкає в Європі, хоча 1990 року висував свою кандидатуру в президенти Перу, але програв вибори. 1993 року він здобув іспанське громадянство, але зберіг і громадянство Перу. Письменник є членом Іспанської королівської академії.

Проза та п’єси Маріо Варгаса Льоси позначені як поетичністю, так і гострою соціальною спрямованістю. Кілька його творів перекладено українською мовою. Зокрема, в журналі «Всесвіт» був надрукований один із найкращих його романів «Тітка Хулія і писака» (1977), а видавництво «Дніпро» в серії «Зарубіжна проза ХХ століття» 1988 року видало його роман «Зелений дім». Також перекладено українською один із найкращих романів письменника «Місто і пси». До вершин творчості письменника належать також романи «Війна кінця світу» (1981), «Панталеон і відвідувачки» (1973), «Свято Козла» (2000) та «Бешкетування негречної дівчинки» (2006).

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Сергій Борщевський,
перекладач літератури з іспанської та англійської мов, поет, експерт з міжнародної культурної політики, дипломат:

— Цього року Нобелівську премію з літератури присудили справедливо. Я так вважаю не тому, що маю прихильність до іспаномовної літератури. Маріо Варгас Льоса — знаний перуанський письменник. Друкувався в Україні. Мені випало колись перекладати разом із моїм учителем його знаменитий роман «Хто вбив Паломіно Морело?», який досить давно друкувався у журналі «Всесвіт».

Та поза всім цим, у Нобелівській премії, якщо ставитися до неї уважно, є одна несправедливість. Річ у тім, що іспанська мова одна, а письменників — понад 20. Тому Нобелівський комітет не міг із року в рік давати премію іспаномовним авторам, які вони на неї заслуговували. Борхес помер без Нобелівської премії, але від того не став менш великим. Ми знаємо перуанського письменника Льосу, але не знаємо нічого про іншого перуанського письменника Мануеля Скорса, який ніколи не стане лауреатом Нобелівської премії, тому що загинув в авіакатастрофі. Він автор п’яти блискучих романів.

Але так чи інакше, Маріо Варгас Льоса — дуже достойна постать. По–перше, він причетний до того явища, яке виникло у 1970–х роках в літературі Латинської Америки і було назване латиноамериканським бумом. До цієї когорти належать Хуліо Кортасар з Аргентини, колумбієць Габріель Гарсія Маркес і власне Льоса. Вони піднесли латиноамериканську літературу, почали проникати у європейську свідомість, підняли світову літературу на вищий рівень, їх почали перекладати. У фізиці є закон сполучення посудин. Чим вищий рівень однієї посудини, тим вищий рівень загальний.

Нобелівська премія для Латинської Америки — не новина. Неможливо відзначити всіх, але це абсолютно достойна література. Я думаю, це дасть поштовх, і Льосу більше перекладатимуть. Наразі його перекладів на українську дуже мало, і на це є свої причини. Існує таке поняття, як авторське право, яке треба належним чином оформити, щоб перекласти і видати якийсь твір. Нашим видавництвам це не завжди вдається. Скажімо, я тривалий час б’юся щодо перевидання «Осені патріарха» Габріеля Маркеса. Але є проблеми з літературним агентом, який не дає дозвіл в Україну. На жаль, в Україні немає спеціалізованого видавництва зарубіжної літератури, яке б опікувалося перекладами української літератури на іноземні мови. Хоча таке видавництво обов’язково має бути в країні, яка себе поважає.