«Принцип П’єра де Кубертена — не для нас»

Якщо жіноча команда з недавнього чемпіонату світу, що відбувся в турецькій Анталії, повернулася без жодної нагороди, то чоловіки–штангісти потішили — вдруге поспіль здобули два призові місця. Знову в скарбничці «синьо–жовтих» опинилися «срібло» й «бронза». Хоча медалей цілком могло бути більше принаймні на одну. Але навіть такий результат головний тренер українських важкоатлетів Петро Алаєв вважає прийнятним.

— Петре Тимофійовичу, повторення досягнення дворічної давнини — достойний виступ?

— Він є стабільним, і це вже важливо. Тішить, що ми почали боротися за місця в різних категоріях, а не лише серед суперваговиків, як на попередньому чемпіонаті. Тоді на п’єдестал сходили Ігор Шимечко та Артем Удачин, тепер же потішив виступом Артем Іванов, який змагається в категорії до 94 кг. Розвиваємось, тому обов’язково будуть нові досягнення.

— Ваша команда їхала до Туреччини із бажанням завоювати насамперед якнайбільше медалей світової першості чи важливішим моментом було здобуття ліцензій на лондонську Олімпіаду–2012?

— Почнімо з того, що ніяких завдань нам ніхто не ставив. Звичайно, Олімпійські ігри є головними змаганнями чотириріччя, але я дотримуюся думки, що на Олімпіаді мають виступати лише ті атлети, котрі можуть боротися за медалі. Звичайно, можна згадати принцип П’єра де Кубертена, за яким головне не перемагати, а брати участь. Але мені особисто не надто подобається, коли від країни їде чимало людей, а від призових місць вони дуже далекі. Пам’ятаєте, яке було розчарування після недавньої зимової Олімпіади? А там же виступало чимало українців! Тому основною метою для нас є підготовка конкурентоздатних спортсменів, які можуть досягати високих показників.

— Попри все, наші важкоатлети тим і відрізняються від представників зимових видів спорту, що завжди фігурують серед претендентів на медалі найголовніших змагань. Хто із ваших підопічних може поборотися за п’єдестал?

— У нас є три провідні атлети, вони завжди на виду: це вже згадані Ігор Шимечко, Артем Удачин та Артем Іванов. Ці хлопці вже звично завойовують медалі й на чемпіонатах Європи, і на світових першостях. Останній — Іванов — має такі здібності, що може замахнутися навіть на побиття світового рекорду у своїй вазі.

Щоб ви зрозуміли, що це таке, наведу приклад: востаннє наші штангісти встановлювали світове досягнення в 2000 році, і це зробив Удачин, який тоді ще виступав серед юніорів. А серед дорослих ми взагалі робили це в далекому 1996 році: тоді на це спромігся Тимур Таймазов.

— Звертаючись до історії: востаннє золоту медаль на чемпіонатах світу українці здобували 2002 року зусиллями Дениса Готфріда. Хто із нинішніх збірників може стати чемпіоном планети?

— Кожен із згаданої трійці. Удачин в Анталії став третім, хоча підняв таку ж вагу, як і другий призер. Але Артем поступився суперникові через більшу власну вагу. Іванов порівняно з чемпіоном підняв лише на один кілограм менше — вважаю, і цей Артем ще побореться за перемогу. Шимечкові ж за місце на п’єдесталі завадила позмагатися травма, але без цього в спорті не буває. Йому перед Олімпіадою треба виступити на якомога більшій кількості турнірів, реалізувати себе сповна.

— Окрім цих трьох, решта наших атлетів показала значно гірші результати.

— Вони є нашим резервом, багато хто з них лише починає свій шлях у збірній. Хоча дехто міг виступити краще, як–от Юрій Чикида, котрий на першості Європи підняв більшу вагу, ніж в Анталії.