У Луцькy ці сітілайти називають iз натяком — «Тому що депутат».
Публікація «УМ» «Нічні рейси зернових ешелонів» від 09.09.2010, у якій ми писали про безпрецедентний у державі випадок — крадіжку 70 тис. тонн зерна з Луцького КХП–2, виявила дві яскраві тенденції. З одного боку, читацький інтерес та величезний суспільний резонанс. На Волині громадські активісти навіть копіювали матеріал нашої газети та роздавали його, статтю про «хлібних злодіїв» передрукували деякі інтернет–сайти. Натомість місцевим волинським газетам, власниками яких є наближенi до влади особи, порушувати тему заборонили.
З іншого боку, подальше розслідування задокументованого злочину показало: зникнення півторарічного запасу зерна Волинської області мають намір представити таким собі дрібним непорозумінням. І головне — дозволити справжнім винуватцям уникнути відповідальності.
Місцевий сайт «Волинь проти корупції» вирішив провести опитування громадськості й визначити, які саме майнові, корупційні скандали у своєму регіоні вони вважають найрезонанснішими. Вибір був із десяти «номінантів» — справ, про які говорили. Днями підбили підсумки голосування. Перше місце, всупереч «обітниці мовчання» у пресі, зайняла саме «хлібна справа» — про злочин, який призвів до подорожчання в області хліба, вперше розповіла наша газета.
За цим скандалом iз невеликим відривом iдуть ще дві багатомільйонні оборудки, якими відзначилася Волинь трохи раніше, коли областю керував фігурант скандалу зi зникненням зерна, екс–«губернатор» Микола Романюк.
Ідеться про ремонт міжнародної траси «Київ—Ковель—Ягодин» (вкрадено 2,66 млн. гривень) та зловживання керівництва «Волиньрибгоспу» (збитки — два мільйони гривень).
Натомість місцеві правоохоронні органи, хоча й не могли мовчати, обрали доволі дивну лінію поведінки. Обласний прокурор Андрій Гіль змушений був виступити на телебаченні й розповісти про розслідування справи. Утім жодного конструктиву від працiвникiв прокуратури не почули, і відповіді зводилися до миролюбивого — нічого, мовляв, страшного ми не зафіксували. І головне — жодного слова про відповідальність посадових осіб, без участі яких, очевидно, провести таку масштабну оборудку було б неможливо. Тобто, за логікою правоохоронців, винен у цьому злочині тільки директор КХП, а ось яким чином півтори тисячі вагонів непомітно мандрували територією України, слідчі не знають і знати не хочуть.
Але найцікавішою була реакція працiвникiв прокуратури щодо громадського активіста Андрія Сажнєва, який подав позов до суду проти колишнього керівника облдержадміністрації Миколи Романюка, котрий під час своєї каденіції «не помітив» розкрадання 70 тисяч тонн збіжжя. Відповідь від прокурорів пану Сажнєву спочатку з’явилася... в інтернеті, і лише потім цей лист надіслали адресату. Причому слуги закону, порушивши всі юридичнi та моральнi норми, оприлюднили домашню адресу заявника! Щоб показати іншим незадоволеним: будете рипатися — і з вами так вчинять. «А як, не дай Боже, зі мною щось станеться, то кому дякувати, панове прокурори? Чи ви, може, тепер мене захистите по дорозі з дому до дому?» — написав Сажнєв у своєму блозі. Але прокурорський натяк і справді прозорий: правди, друзі мої, все одно не знайдете — що таке закон, якщо існує політична доцільність?!!
Команда колишнього очільника Волині чудово розуміє хиткість своєї позиції: численні арешти чиновників значно вищого рівня, які тривають сьогодні, змушують придумувати креативні рішення з однією метою — як гарантувати собі безпеку. Тим паче, черепашачими темпами розслідування та масштабами зловживань відкрито обурюються навіть деякі обласні чиновники, зокрема голова облради Анатолій Грицюк. Звідси нескладно зробити простий висновок: як тільки правоохоронцям перестануть «рекомендувати» не надто старатися, вони радо доведуть свою ефективність. Надто в ситуації, коли всі ниточки в їхніх руках.
Утім рішення, яке обрали люди з команди екс–«губернатора», особливою оригінальністю не відрізняється: за будь–яку ціну повернутися до стану «недоторканних». Так, Микола Романюк нині претендує на посаду міського голови Луцька. Хоча рівно рік тому головний фігурант трійки найгучніших волинських скандалів стверджував, що не балотуватиметься за жодних обставин. Утім сьогодні ситуація змінилася: пан Романюк намагається посісти посаду, яка може гарантувати йому імунітет від переслідування. І для цього він готовий де–юре і де–факто змінити свої політичні переконання на протилежні.
Свого часу, коли партію «Наша Україна» вважали президентською силою, Микола Романюк несподівано для багатьох квапливо влився до її лав. І став таки головою облдержадміністрації! І так само квапливо покинув «нашоукраїнців», коли перебування у їх лавах не обіцяло кар’єрних перспектив. «Рішення Романюка припинити членство в «Нашій Україні» — крок назад від демократичних цінностей, які він досі сповідував», — керівник фракції «Наша Україна» в облраді, народний депутат 4–го скликання Сергій Слабенко намагався якомога м’якше прокоментувати «втрату бійця».
Хоча «бійцем» у «Нашій Україні» пан Романюк був, чесно кажучи, не надто активним. Так, однопартійці з демократичного табору ніяк не могли второпати, чому так дивно голосує їхнiй колега з найпринциповіших питань для цієї політичної сили. Скажімо, чому він не засудив разом iз колегами згубні для України «харківські угоди»? Чому фактично проголосував за антиукраїнські кроки міністра освіти Дмитра Табачника, коли всі демократичні сили виступили з гучним протестом? Зрештою, «лакмусове» питання в облраді про присвоєння звання Героя України Степану Бандері колишній «нашоукраїнець» також не підтримав. Єдиний з обласного осередку.
Використавши старий добрий принцип «Вчасно зрадити — значить, передбачити», екс–очільник облдержадміністрації, на перший погляд, отримав додатковий простір для маневру. Так, сьогодні він балотується на посаду мера від нібито доволі нейтральної «Сильної України». Проте навряд чи зможе сила Сергія Тігіпка дати кандидатові необхідні гарантії, з огляду на рейтинги «сильноукраїнців» у регіоні та прогнозоване місце політсили після виборів. З іншого боку, «тігіпковським» політикам кандидатура Романюка взагалі не цікава. І причина тут більш ніж вагома: фігурант скандалу очолює в області філію «Приватбанку», а це означає, що він є прямим підлеглим олігарха Ігоря Коломойського. А з цим бізнесменом не хочуть мати нічого спільного ні Тігіпко, ні місцева влада.
Тож вихід у фігуранта корупційних скандалів тільки один: робити ставку на силу, яка точно і допоможе, і захистить, якщо слідчі раптом прийдуть додому, — на Партію регіонів. У націонал–патріотичній Волині рейтинги «донецьких» традиційно одні з найнижчих у державі, і Микола Романюк розуміє: кожен голос за нього, отриманий на найближчих виборах, він може вигідно покласти на вівтар біло–блакитних. І тут вигода обопільна i навіть більше. Адже «регіонали», якщо кандидат Романюк покаже більш–менш пристойний результат, отримають шанс закріпитися у чужому для них регіоні.
Однак чому ж тоді голова обладміністрації Борис Клімчук жодного разу не заявив про підтримку Романюка в його боротьбі за крісло мера? Відповідь очевидна: публічно підтримати Миколу Романюка означало б поставити своє ім’я поряд iз фігурантом «хлібного скандалу» й змінити реноме з головного викривача афери на її співорганізатора. До того ж ставити довелося б на постать, яка залежить від багатьох. З одного боку, міліції з кримінальною справою у сейфі, з іншого — олігарха Ігора Коломойського з його бізнес–апетитами. Повністю ж керований ззовні міський голова — далеко не найліпший варіант, виходячи із розстановки сил місцевих еліт.
...У такій ситуації 70 тис. тонн зерна і справді «похоронять». А справді, чого метушитися, якщо місто в правильних руках може подарувати цікавіші дивіденди. Водночас i надто в’їдливих активістів навчать не рипатися. Домашні ж їхні адреси тепер може скачати кожен юзер.
Коли цей номер газети уже був готовий до друку, до редакції зателефонував позивач у справі проти екс–«губернатора» Андрій Сажнєв і повідомив, що його ... забирають до війська. «До моєї квартири прийшов офіцер iз військкомату і вручив повістку, — сказав «УМ» позивач. — Я мушу бути на збірному пункті вже 10 жовтня». Тобто в розпал скандалу і напередодні виборів: щоб не заважав кому не треба.
Цікаво, що раніше, до того, як він виступив проти впливових в області осiб, Сажнєв абсолютно не цікавив військове відомство: через хворобу серця активіста було зараховано до лав запасу. Нині ж армія вирішила, що гостро потребує ще одного бійця...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
