Мова як остання барикада. Чи перша?
По дорозі на мітинг у метро читаю новий роман Ірванця «Хвороба Лібенкрафта» — депресивне чтиво про тоталітарний режим. На виході з метро потрапляє на очі школярик у піджаку і вишиванці. По Інститутській німецькі старшокласники фотографують якусь облуплену стіну, а на Садовій під Кабміном — мертвого голуба. Надворі XXI століття — я йду боротися за українську мову. Я в маразмі чи Азаров з Януковичем у маразмі? Ми всі граємо в п’єсі Беккета? Мені це сниться на двадцятому році незалежності?