«Цієї роботи вимагало суспільство»
«Мені було приємно займатися цією справою, вона потребує копіткої праці, — говорить керівник Пошуково–видавничого агентства «Книга Пам’яті України» Роман Вишневський. — У 80–х роках радянська влада вже не могла ігнорувати думку людей. Тому на вимогу громадян дізнатися всю правду про кількість загиблих на фронтах Великої вітчизняної війни і було створено нашу організацію. Відповідну постанову у 1989 році видала Рада міністрів Української РСР. В усіх регіонах республіки було створено відділення, куди входило три–чотири пошуковці. А центральне відділення відкрили тут, на вулиці Хмельницького. Гроші надавав радянський Фонд миру».
Після розвалу СРСР працювати стало сутужно, дослідникам по кілька місяців доводилося сидіти без грошей. Однак у 1996 році постановою Кабміну «Книгу Пам’яті України» визначили як спеціальну пошуково–видавничу структуру з реалізації урядового замовлення загальнонаціонального значення, а Романа Вишневського затвердили керівником. «Була розроблена широка програма, обласні відділення стали фінансуватися з місцевих бюджетів, а над центральним відділенням «опікунство» взяв уряд», — розповідає пан Вишневський.
Закипіла робота. До 2006 року було підготовлено і випущено понад 400 поіменних меморіальних томів «Книги Пам’яті України», «Книги Скорботи України» (про жертв війни серед цивільного населення) та «Книгу Пам’яті України про загиблих у воєнних конфліктах за рубежем». Ці видання використовуються у бібліотеках ООН, США, Ватикану, Британського музею, парламентів Австрії, Італії, Польщі, Франції, Угорщини та інших країн.
Без тепла, телефону і по вуха в боргах
Але чотири роки тому сталася перша неприємність. Через економічну кризу уряд відмовився виділяти кошти на видання чергового доробку агентства — книги «Звитяжці» (про наших земляків, що повернулися з фронтів Другої світової і почали мирне життя). «Тоді фактично припинилося фінансування нашої роботи, — говорить Роман Вишневський. — У Черкасах, Дніпропетровську, Полтаві, Миколаєві, Рівному місцева влада закрила наші відділення, хоча про це у рішенні Кабміну не йшлося. А в Києві практично на «голому ентузіазмі» лишилося працювати троє людей».
Усі жахи «економічної кризи» агентство відчуло на собі сповна. Оскільки гроші пошукiвці могли отримувати лише від участі у виданні книг за програмою «Українська книга», а підсумковий рукопис тому «Скорбота України» з цієї програми виключили, то і прибутку не було. Й досі немає. А тут ще й «Укртелеком» почав судитися за телефонний борг у розмірі 5000 гривень. Роман Вишневський благав керівництво компанії списати його, пояснюючи складну ситуацію, та з того нічого не вийшло. Телефонний зв’язок відключили, і компанія досі намагається «витрусити» з порожніх кишень «Книги Пам’яті» ті 5 тисяч.
А в 2008 році, коли термін дії договору оренди закінчився, київська влада не захотіла його подовжувати і вирішила, що агентству варто звільнити займані приміщення на вулиці Богдана Хмельницького, 51–а. Відповідне рішення у травні виніс Господарський суд столиці, передавши нежитлові площі комунальному підприємству «Київжитлоексплуатація». Ще за кілька місяців Київрада відмовила у переукладанні договорів оренди з агентством. Проте робота пошуковців, не зважаючи на всі обставини, не припинялася.
Особливим випробуванням для них стала минулорічна зима, яку працівники агентства «пересиділи» у валянках і шапках — теплопостачання теж припинилося через несплату. Та й за оренду приміщення накопичився немалий борг — 263 тисячі гривень.
Увесь цей час науковці зверталися до свого керівництва — Кабінету Міністрів, регулярно отримуючи у відповідь відписки й обіцянки. Допомогти зголошувалися і тодішній перший віце–прем’єр Микола Азаров у 2007 році, і віце–прем’єр Іван Васюник та Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко у 2008–му, пізніше — кілька лідерів рейтингових політичних партій. Однак віз і досі там.
«Більш цинічного документа ще не отримували»
«А ось документ, у якому нас просять вимітатися, — більш цинічного документа ми не отримували, — Роман Вишневський показує вимогу виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції. — «Перевірка виконання рішення суду про виселення буде проводитись 23.09 о 10–й годині. У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку відбудеться примусове виселення». Ясно, що ніхто речей не виніс, адже, за визначенням прокурора столиці, рішення Господарського суду неправомірне і порушує два закони України, постанову Верховної Ради та три президентські укази, зокрема один із них підписаний Президентом Януковичем «Про посилення захисту майна редакцій ЗМІ, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок». Ми надіслали матеріали справи уряду, однак там на це ніяк не реагують».
Для благодійного фонду? Готелю Ахметова? Інші варіанти?
Кому вигідне виселення «Книги Пам’яті»? Рік тому на приміщення агентства після рішення Господарського суду претендував Міжнародний благодійний фонд «Здоров’я майбутнього». Однак, як повідомила «УМ» секретар фонду, ця організація відмовилася від такого варіанта вже давно. Та й серйозних «видів», мовляв, фонд на ті площі ніколи не мав: «Ми не збираємося переїжджати на Хмельницького, ми не підписували договорів оренди, ця історія закінчилася... Хто вселятиметься в той будинок, мені не відомо», — запевнила секретар фонду.
Компетентне джерело «УМ» в КМДА припускає, що «ласий шматок» може готуватися для якоїсь із серйозних компаній, близькій до нинішньої влади. Якщо це так, буде розгорнута програма з виселення всіх редакцій, що орендують будинок на Хмельницького, щоб звільнити всю будівлю. Тому якщо виселять «Книгу Пам’яті», черга дійде і до журналу «Соняшник», і видавництва «Українська енциклопедія» та інших.
Труять, як тарганів?
Юрист Марина Соловйова вважає, що така байдужість Кабміну до проблем установи, яку він безпосередньо курирує, може говорити про ознаки підготовки рейдерського захоплення. Навіть якщо рішення Господарського суду буде оскаржено через неправомірність і численні порушення, виселення агентства можливе за реалізації наступного сценарію. Після позбавлення «Книги Пам’яті» тепла та інших комунікацій через заборгованість, приміщення оглядає спеціальна комісія, робить висновок, що приміщення непридатне для експлуатації. Потім воно ремонтується, і площі віддають в оренду іншій організації. «Це один iз популярних варіантів рейдерського захоплення, і реалізувати його в даній ситуації неважко. Як варіант, поки ще не пізно, агентство має подати в суд на Кабінет Міністрів...»
ДО РЕЧІ
Україна — зона культурного лиха
Пошуково–видавниче агентство «Книга Пам’яті України» — один із 194 осередків культури в Київській області, що перебувають під загрозою знищення. Агентство включено до списку «гарячих точок» медіа–проекту «Червона книга української культури», ініційованого громадським рухом Набат–2020 (nabat2020.org.ua). Як показує статистика «Червоної книги української культури», в нашій державі на даний час під загрозою перебуває 607 культурних осередків, і більшість із них — на Київщині. Найменше від «антикультурного свавілля» страждає Івано–Франківщина та Миколаївщина.
Автори проекту надають можливість отримати пораду чи поділитися досвідом боротьби з ворогами бібліотек, театрів, видавництв, кінотеатрів, меморіалів та інших культурних осередків. Адже проблема, як зазначають активісти, більш ніж серйозна: «Досвідчені мисливці почали полювання століття, тепер їхня мета — національні центри, спілки та асоціації. Що буде завтра, коли загинуть найсильніші? Коли разом iз ними підуть в історію культурно–освітні галузі? У якому світі ми будемо жити тоді?».
