Бажання написати цього листа викликав матерiал в «УМ» «Кредит на «лохотрон» (14.08). Моя зацiкавленiсть статтею продиктована особистим iнтересом — я є однiєю зi сторiн, постраждалою фiнансового ринку.
Не можу в усьому погодитися з автором матерiалу i учасниками бесiди. Складається враження, що фiнансовий ринок iснує в Українi в якомусь вiртуальному свiтi — нi держави, нi вiдповiдних органiв, нiяких зобов’язань, вiдповiдальностi в численних учасникiв фiнансового ринку: у банкiв, страхових i будiвельних компанiй, кредитних спiлок, фiнансово–господарських утворень, рiзноманiтних «пiрамiд» тощо. І серед них, виявляється, є чимало «сумнiвних структур», як пiдкреслили учасники бесiди.
Але хотiв би нагадати: Україна — держава, яка видала цим «сумнiвним структурам» дозвiл на певнi фiнансовi операцiї i тим самим сказала нам, громадянам, що з цими структурами можна працювати, їм можна довiряти. Що ми й робили, довiряючи бiльше державi, нiж тим структурам. А тепер, коли нас одурено i пограбовано, держава стоїть збоку i спостерiгає — хто кого. Та ще й радить (устами учасникiв бесiди в «УМ»): «зберiть якнайбiльше iнформацiї про банк чи страхову компанiю, з якою збираєтеся дiлитися грiшми».
Схоже, порадники мають слабке уявлення про те, як тисячi вкладникiв збирають данi про «свою» фiрму, з’ясовуючи в тому числi, справжнi в неї документи чи пiдробнi; телефонують у столицю, чи видавали дозвiл такiй–то спiлцi тощо. Стверджую: вкладники цього робити не повиннi, це обов’язок державних органiв, якi мають для цього повноваження i вiдповiднi засоби.
Якщо ж держава свiдомо допустила до фiнансового ринку «сумнiвнi структури», то навiщо вона взагалi створювала Асоцiацiю українських банкiв, Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб, Державну комiсiю з регулювання ринкiв фiнансових послуг, Державний комiтет iз цiнних паперiв тощо. У Верховнiй Раді є Комiтет iз соцiальних питань iз пiдкомiтетом повернення заощаджень громадян. А ще iснують (чи дiють?) Товариство захисту прав споживачiв, прокуратура, суди, податкова з мiлiцiєю... З’ясовується, що весь оцей могутнiй регулюючий, контролюючий i караючий механiзм елементарно не працює. Серед обов’язкiв Держфiнпослуг знаходимо, що Комiсiя
«32) у разi порушення законодавства про фiнансовi послуги накладає адмiнiстративнi стягнення за правопорушення та застосовує вiдповiдно до закону заходи впливу...
35) надсилає... правоохоронним органам матерiали стосовно фактiв, якi мiстять ознаки правопорушень...
36) звертається до суду з позовами (заявами) щодо порушення законодавства про фiнансовi послуги...»
І — нiчого не робиться.
І знову порада: «У разi виникнення конфлiктної ситуацiї — пряма дорога до суду». І знову мимо: тисяча вкладникiв сумновiдомого в Запорiжжi ТОВ «Електрет 2» подали заяви до суду, одержали позитивнi рiшення. Результат: жодної копiйки нiхто не одержав. Бо у фiрми «за душею» немає абсолютно нiчого. То хто повинен був наглядати за дiяльнiстю товариства впродовж рокiв — ми, рядовi вкладники, коли керiвництво пiдсовувало нам чуже майно, чи спецiалiсти з державних органiв, якi прикрили б махiнацiї давним–давно?
Керiвництво фiрми постiйно закликає: «Подавайте заяви до суду!». І посадило в офiсi навiть юриста, який допомагає (не безплатно, звичайно) оформлювати позови. А саме в цей час заснувало ще двi аналогiчнi фiрми.
Тому за повної поваги до новоствореної громадської органiзацiї «Захист прав споживачiв фiнансових послуг» переконаний: найавторитетнiшi рекомендацiї марнi, коли бездiяльна держава.
Василь ЗАКУТЬКО,
кандидат фiлологiчних наук
Запорiжжя