Мікаель Борг–Хансен: В Україні все–таки є демократія

Коли заходить мова про досягнення західноєвропейського соціалізму, зазвичай як зразок називають «шведську модель», що відзначається і високим рівнем соціальної захищеності громадян, і стабільністю держави, яку не стрясають суспільні катаклізми. Щоправда, в самій назві є певна несправедливість, бо точніше було б назвати цей феномен «данською моделлю». Саме Данія вперше реалізувала її на практиці, досягнувши високих стандартів життя (за словами знайомих данців, зараз до середнього класу у них зараховується близько шістдесяти відсотків населення). А якщо взяти до уваги, що країна бідна на корисні копалини та іншу сировину, то все це, насамперед, досягнуто завдяки працьовитим рукам жителів.

Про співробітництво Данії та України, яке розвивається дедалі активніше, та про інші актуальні сторони міжнародної політики ми розмовляємо з послом Королівства Данії в Україні Мікаелем Борг­Хансеном

«Я люблю працювати з громадськими організаціями»

— Пане посол, на початку вересня виповнився рік вашої праці в Україні, і ви, очевидно, підбиваєте певні підсумки. Можете поділитися, які вони?

— Спектр роботи досить широкий, і оскільки я вперше служу послом, то мушу глибоко вникати в діяльність усіх відділів посольства і з задоволенням це роблю. Моє головне завдання полягає в тому, щоб точно доповідати в Копенгаген про те, що тут відбувається. А тут рік був наповнений важливими подіями, і я думаю, поки що підбивати якісь підсумки дуже важко. Нам, як і вам, українцям, не байдуже, що тут насправді відбуватиметься — будуть реформи чи ні. Тут є певна суперечність. Для простих громадян економічне становище стало важчим, бо вони повинні більше платити за енергоносії, ціна на продовольчі товари зросла, через те багато людей не задоволені, і це видно по політичних рейтингах. Тим не менше, тут стало стабільніше, а це дуже важливо і для країни, і для погляду ззовні на те, що в ній відбувається. Я знаю, що мої колеги з інших країн теж дотримуються схожої думки: робити висновки ще рано.

Водночас я повинен сказати, що відчуваю себе по доброму прийнятим і з боку влади, у першу чергу, Міністерства закордонних справ, і з боку представників громадських організацій — їх тут дуже багато, і я люблю працювати насамперед із ними.

— Цікаво, а чому саме з ними?

— Тому що в сучасній дипломатії від нас очікується, в першу чергу, звертання не тільки до МЗС, а й до засобів масової інформації, до простих людей і, звичайно, до громадських організацій. Це називається публічна дипломатія. У деяких столицях це не має сенсу, а в Києві — навпаки, великий простір для таких контактів, бо в Україні все­таки є демократія. Деякі громадські організації роблять важливу роботу, і ми їх підтримуємо. Як приклад я можу назвати організацію, яка бореться проти експлуатації жінок і дітей та проти торгівлі людьми.

«Якби ми проводили новий референдум, населення проголосувало б за євро»

— У перші роки української незалежності річний торговельний оборот між нашими країнами становив 40—50 мільйонів доларів із позитивним сальдо на користь України. Як змінилася ця цифра за подальший період?

— У 2009 році ми експортували в Україну продукції на півтора мільярда данських крон, а експорт з України становив близько мільярда данських крон (бл. 385 млн. та 255 млн. євро відповідно. — Ред.), і позитивне сальдо було на користь Данії. Звичайно, світова економічна криза відбилася на наших стосунках, але приємно, що ми вже відновили той рівень, який був до кризи. Сподіваємось, що вони швидко розвиватимуться далі, бо наша економіка знов росте.

Дуже важливо, що за ці роки в Україну прийшли кілька потужних данських інвесторів. Наприклад, компанія «Карлсберг» збудувала в південному передмісті Києва найсучаснішу броварню. Поки що це найбільша інвестиція наших підприємців, але менші за обсягом капіталовкладення — не менш цікаві і перспективні. Скажімо, є капіталовкладення в десяток великих свиноферм — переважно в західному регіоні, в ІваноФранківській та Львівській областях. Є також фірми, які інвестують у розвиток інформаційних технологій. Але я вважаю, що один із найліпших способів допомогти вашому сільському господарству — це інвестиції в людей, тому Данія щороку приймає майже дві тисячі молодих стажерів у сільськогосподарській галузі. Вони там працюють рік і повертаються назад. Частина з них працює якраз на згаданих мною свинокомплексах, вони знають данську мову, знають принципи управління, і тому швидко роблять кар’єру в менеджменті фірм.

— Коли створювались єдині європейські гроші, Данія вирішила зберегти данську крону, хоч багато країн переходять на євро. Що показав досвід — наскільки захищеною почувається ваша національна валюта?

— Знаєте, це дуже складне запитання. Хоч наш народ на референдумі не відважився приєднатися до зони євро, все одно наші гроші тісно пов’язані з європейською валютою, вони знижуються і піднімаються разом — на відміну від Швеції та Англії, які зовсім самостійні. На мою думку, ми вибрали найгірший варіант: ми не маємо права на рішення, які стосуються євро, бо ми не члени єврозони, але тим не менш усі зміни всередині неї нас прямо зачіпають. Коли міністри фінансів збираються на спільні наради, то представники країн, що належать до єврозони, спочатку мають зустріч, в якій Швеція, Англія і Данія не беруть участі — тільки потім у них відбувається спільна зустріч. Це дуже погано, коли вирішуються питання, в які ми не маємо права втручатись, проте наша національна валюта дуже від них залежить. Я думаю, що за цей час настрої в суспільстві змінилися, і якби ми провели новий референдум, то населення проголосувало б за євро. Особливо молоді люди, які дуже багато подорожують, вони хочуть мати євро.

«Ми не хочемо бути колоніальною державою»

— Давайте поговоримо про проблему, яка має серйозний міжнародний резонанс. Як ставиться уряд Данії до визнання незалежності Косова, Південної Осетії та Абхазії? Адже у вашій країні теж є схожі проблеми — я маю на увазі Гренландію та Фарерські острови. Вони хоч і мають широку автономію в складі королівства, але там є політичні сили, які домагаються перетворення їх на самостійні держави...

— Я почну з другої частини вашого запитання. Гренландія і Фарерські острови, як і колись Норвегія, — частини королівства. Ви знаєте, що вони за населенням дуже маленькі, особливо Гренландія, їхніх ресурсів недостатньо для пристойного рівня життя, тому данська дер­жава спрямовує до них великі гроші — це зона нашої відповідальності. Уряди в гренландській столиці Нууку і в фарерській столиці Торсхауні мають усі повноваження, аби самим вирішувати більшість питань свого життя, у віданні Копенгагена залишаються тільки зовнішня політика, фінанси, податки й оборона. Я впевнений, що в той день, коли вони знайдуть, наприклад, на шельфі нафту чи інші ресурси і зможуть узяти на себе всю економічну відповідальність за життя громадян, населення Данії побажає їм хорошої незалежності. Ми не хочемо бути колоніальною державою, а там живуть самостійні народи, у них — власні культури.

Тепер що стосується Косова, Абхазії і Південної Осетії. Це надто різні речі. Щодо Косова йшов дуже тривалий процес під егідою ООН, і всі можливості вирішити проблему, яка полягає в тому, що переважна більшість населення Косова має албанську національність, були вичерпані. В рештірешт залишилось єдине: визнати незалежність краю, і Данія зробила це однією з перших. Узагаліто це питання дуже важке і складне, бо права на відділення в міжнародному праві не існує. А от щодо двох кавказьких регіонів, то там питання спірне, оскільки в регіоні тривала війна, та й справжніх серйозних переговорів не було. Просто Російська Федерація раптово вирішила, що треба визнавати, і зробила це. У світі її підтримали всього кілька держав — Нікарагуа, Венесуела та ще Науру. Якщо говорити про позицію Данії, то ми не плануємо визнавати державну незалежність Абхазії та Південної Осетії.

... І ПРО КУЛЬТУРУ

Шевченко в Копенгагені

— Економічно потужні країни для просування своєї літератури та мистецтва, вивчення мови створюють при посольствах культурні центри, підтримують перекладацькі та видавничі програми. Що робиться в цьому напрямi Данією?

— У нас дуже мало культурних центрів при амбасадах, бо все впирається у фінансування. Скажімо, в Парижі є, але навіть у Лондоні немає. Я хотів би, звичайно, надавати підтримку подібним програмам, але в моєму бюджеті для цього передбачено дуже мало коштів. У нас навіть вважають, що просування культури не є питанням держави. Цим передусім займається Данський культурний інститут, який хоч і має державну підтримку, але існує переважно на приватні кошти. Він має кілька закордонних представництв, які розташовуються не в столицях, а у великих містах у провінціях: у Франції це Ліон, у Росії — СанктПетербург, зараз відкривається ще нове представництво в Шанхаї.

— Незабаром у Копенгагені буде встановлено пам’ятник українському поету Тарасовi Шевченку. Чи підтримає посольство ініціативу увічнити в Україні пам’ять данського поета і перекладача Тора Ланге, який довго жив в Україні і багато зробив для розвитку взаємин між нашими народами?

— У Копенгагені дуже мало пам’ятників зарубіжним письменникам, бо у нас просто традиції такої немає. Здається, стоїть пам’ятник одному тільки Данте — його подарував король Італії. Так що встановлення пам’ятника Шевченку в нашій столиці — це дуже серйозна подія, бо про нього в Данії досі знали мало. А от що стосується Тора Ланге, то я читав його класичний переклад на данську «Слова о полку Ігоревім». Звичайно, ми підтримаємо людей, які захочуть встановити йому меморіальну дошку або увічнити пам’ять іншим способом.

ДОСЬЄ «УМ»

Мікаель Борг­Хансен

Народився у Брюсселі (Бельгія) 1951 року.

У 1982му закінчив Університет міста Копенгаген за фахом історія та російська мова і вступив на дипломатичну службу.

Працював в амбасадах Королівства Данія у Москві, Вашингтоні, Лондоні, а також в апаратах Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони, був старшим радником iз питань зовнішньої політики в офісі прем’єр­міністра.

З 2009 року призначений послом Королівства Данії в Україні, Грузії та Вірменії (з резиденцією в Києві).

Одружений. Має двох доньок.