«Забалакування» Голоду

Перед поїздкою до Америки Президент Віктор Янукович учинив дивну річ: оприлюднив доброзичливе Звернення до української діаспори і повернув на свій офіційний сайт розділ про Голодомор. У Зверненні глава держави запевнив, що «не заперечує Голодомор», і пообіцяв розсекретити архівні матеріали про нього та передати їх до Інституту національної пам’яті: «аби знайомитися з ними могли всі бажаючі». Утім громадські діячі української діаспори в США все одно не захотіли зустрітися з Віктором Януковичем. Вони ще й влаштували 22 вересня акцію протесту у Нью–Йорку, аби привернути увагу світової громадськості до неправдивості заяв нинішнього очільника України. Українська громадськість і, зокрема, науковці–історики сприйняли Президентове зацікавлення темою Голодомору з деяким подивом. Адже Янукович ніколи не заперечував факт Голодомору — він заперечував його геноцидну суть. А всі в Україні сущі архівні матеріали про комуністичний злочин 1932—33 років насправді вже встигли розсекретити останніми роками...

Секрет із розсекреченням

«Такі заяви керівництва держави, вірогідно, розраховані на те, що суспільство не пам’ятає, що було кілька років тому, і спокійно сприйме повідомлення про якесь нове «розсекречення архівів». Адже всі документи періоду Голодомору, що зберігаються в архіві СБУ, — розсекречені, — каже «УМ» екс–директор архіву Служби безпеки України історик Володимир В’ятрович. — Документи або опубліковані, або представлені в електронних залах при архіві СБУ майже в кожній області. Там їх можна копіювати на електронні носії». Доктор історичних наук, знаний фахівець iз питань національної пам’яті, дослідник геноцидів Владислав Гриневич переконаний, що коли десь і залишилися таємні документи про період Голодомору, то лише в Росії. Хоча останнім часом і їх почали друкувати — вибірково, оминаючи невигідні свідчення. Нагадаємо, що на запит СБУ до ФСБ минулого року Україна не отримала жодного документа про 1930–ті роки з архіву цієї установи.

Не все зрозуміло і з запевненням Віктора Януковича, що «документи про Голодомор передадуть в Інститут національної пам’яті». Науковці наголошують, що для передачі архівних документів у приміщенні мають бути відповідні умови зберігання — температурний режим, протипожежна безпека, охорона. Таких умов немає в Інституті національної пам’яті, який міститься в кількох кімнатах на Липській, 16. «Невже Ганна Герман, яка озвучила ідею «передати архівні документи про Голодомор до Інституту національної пам’яті», не знає, що в УІНП немає архіву? — дивується відомий дослідник тоталітаризму професор Юрій Шаповал. — Чому керівник такого рівня пропонує речі, які неможливо реалізувати?»

До того ж, нове керівництво Інституту, створеного свого часу задля викриття і осмислення злочинів комунізму, нині очолює переконаний комуніст. У липні головою УІНП уряд призначив члена Компартії України Валерія Солдатенка. Він входить до складу комісії, що працює над створенням нової програми Компартії, і викривати старі злочини своєї «годувальниці» не збирається. Пан Солдатенко зробив кар’єру в Інституті історії партії при ЦК Компартії України — філіалі Інституту марксизму–ленінізму при ЦК КПРС — і не приховує, що ще з 1989 року готував публікації про голод на замовлення Компартії. У серпні Валерій Солдатенко, згідно з курсом своєї партії, заявив, що не вважає Голодомор 1932—33 років результатом навмисних дій тодішніх керманичів СРСР. Він переконував, що це «не підтверджено документально».

Казуси з «конфіденційністю»

Цікаво, чи були випадки за останні роки, коли дослідники не мали б доступу до якихось документів про Голодомор через засекреченість? Відома дослідниця геноциду 1932 — 33 років Людмила Гриневич, яка упродовж багатьох років працює з різними архівами, такого не пригадує. Однак в останні місяці новий директор архіву СБУ Сергій Кокін озвучив ідею, що навіть документи, з яких знято гриф секретності, можуть мати «ступінь конфіденційності». «Це якась нова норма, раніше я про неї не чула. До того ж, не відомо, хто саме визначає отой «ступінь конфіденційності», — каже пані Гриневич. — Певна логіка таких обмежень виправдана стосовно документів, де вказуються, скажімо, прізвища й рік народження людоїдів, нащадки яких живі. Але для того не треба грифу — будь–який дослідник дотримується неписаних етичних норм, за якими ця інформація не розголошується».

На думку Владислава Гриневича, досі засекреченими залишаються документи останніх 20 років про секретні операції КДБ щодо політики пам’яті, зокрема стосовно Голодомору. Скажімо про те, як у 1982–му організовували святкування 1500–ліття Києва, щоб відвести увагу від 50–ї річниці Голодомору. Адже діаспора через ООН вимагала відзначення цієї дати в Україні. Наприкінці 1980–х, коли стали набирати барв «білі плями» історії ХХ століття, ця «психологічна війна» з архівами особливо активізувалася. КДБ вибірково розсекречував певні документи і вкладав їх у тексти, що мали дискредитувати національно–визвольний рух та «перекривати» інформацію про репресії. «Я бачив папери, де Компартія давала накази писати статті певного спрямування, що мали б задурювати громадськість, — каже пан Гриневич. — За ними стоять операції з дискредитації теми Голодомору, УПА, сіоністів, що їх здійснювали конкретні люди, чимало з яких сьогодні живі».

Таке вже було

Можливо, декоративні «кроки назустріч» діаспорі та світовому співтовариству — справа не нова, а ретельно відпрацьована «комуністичним» режимом, послідовником якого є нинішнє керівництво української держави? Чи траплялося, що радянські керманичі на догоду діаспорі чи західним країнам на якийсь час ішли на певні поступки, аби невдовзі про них забути? «Прецеденти в радянські часи були, — каже доктор історичних наук Юрій Шаповал. — Один iз перших — це коли було оголошено «нову економічну політику» у 1921 році, в час першого голоду 1921—23 років. Тоді влада організувала концесії для іноземних підприємців і всіляко демонструвала «ринковий характер» більшовизму. У період, коли Сталін дружив із Гітлером, і 23 серпня 1939 року було підписано пакт Гітлера—Сталіна, який у нас чомусь називають пактом Ріббентропа—Молотова, то німці перекладали і ставили в Берліні п’єси класиків російської літератури, навіть зняли фільм «12 стільців». А в Радянському Союзі пропаганда заборонила вживати дражливі епітети стосовно нацизму. При Брежнєві, коли треба було підписувати Гельсінські угоди, Радянський Союз усіляко демонстрував демократичний імідж. Почали показувати закордонні фільми, щоб усі побачили, що «ми відкриті». Хоча фільми були процензуровані й «порізані». Тепер, коли є можливість дивитися ці стрічки в повному обсязі, це цілком очевидно. Можна згадати й Горбачова, який всіляко намагався демонструвати відкритість, хоча вона суперечила природі комуністичної системи».

Володимир В’ятрович нагадує в цьому ключі про українізацію в УРСР у 1920–ті роки. Українці шалено противилися радянській владі, і, щоб полегшити вкорінення, вона пішла на поступки. Утім тодішній спалах розвитку української культури завершився Розстріляним відродженням у 1930–ті. А наприкінці 1980–х влада зрозуміла, що подальше замовчування злочинів тоталітарного режиму є неможливим, і почала дозовано давати інформацію про репресії, намагаючись очолити рух до розкриття правди. На початку 1990–х КДБ узявся нібито розслідувати ці злочини. Слідчі справи, звісно, не були доведені до кінця. «Так чинить влада, що почувається невпевнено, — підсумовує пан В’ятрович. — Щодо нинішньої ситуації в Україні, такі непевні кроки влади спровоковані, в першу чергу, потужною громадською активністю». Юрій Шаповал вважає, що заяви Президента щодо Голодомору — це продуманий, «обкатаний» крок. Однак неможливо зрозуміти, хто нині визначає гуманітарну політику, адже немає діалогу із суспільством. «Важливо відділити, де голос Януковича і де голоси тих, хто йому щось радить, пропонує, підказує», — вважає дослідник тоталітаризму.

Те, що Голодомор був геноцидом, науково доведено, — нагадує Владислав Гриневич. У двох поважних енциклопедіях що видані в Західній Європі та в США і присвячені геноцидам у світі, розповідається про український Голодомор. Відомий совєтолог, працівник Стенфордського університету (США, Каліфорнія) Норман Наймарк нещодавно опублікував книгу «Сталінські геноциди», де визначає Голодомор 1932—33 років в Україні як геноцид. «У світовій науці немає єдиної точки зору про український Голодомор, утім, історики, які безпосередньо працюють над цією темою, доходять висновку, що це геноцид», — каже пан Гриневич. Заяви ж Януковича, на думку істориків, спрямовані не так на українську діаспору і науковців, як на необізнану західну громадськість, яка погано орієнтується в тому, що відбувається в Україні.