Ніч. Сирне кружальце повновидого місяця заглядає в котел, який булькає невідомим варивом. «Це приворотне зілля», — на німе запитання з усмішкою відповідає Олег Скрипка, і я йому вірю. Бо як же інакше, адже знаходимося ми на високому пагорбі Старокиївської гори, неподалік закинутого монастирського цвинтаря, і гуляємо сороміцькі вечорниці. Це останні «домашні» гуляння, бо, за народними звичами, на початку травня починається «вулиця». Звичайні відвідувачі столичних пагорбів з неприхованою цікавістю підтягувалися до дивного натовпу, що ряснів вишиваними сорочками, плахтами, жупанами, смушевими шапками і кольоровими стрічками, а коли в голову вдаряла самогонка, запропонована господинями дійства, і весела музика троїстих, вони вже ставали частиною барвистого печворку жупанів і юпок.