А ЯК У РЕГІОНАХ?

«Якось покупець знайшов у підкладці 20 доларів»

«Секонди» в Херсоні можна поділити на три категорії: «елітні», «середньої руки» та «дикі». До першої належать солідних розмірів магазини, де є примірочні, каса та ввічливі продавці. Товар сюди завозиться з Європи та Америки. Ціни — демократичні. Наприклад, «прикид» iз джинсів і светра обійдеться у 50—80 гривень. Як пояснила мені продавець Олена, немає нічого поганого в тому, щоб купити одяг із «других рук», адже вся їхня продукція проходить сувору термічну обробку, тож навіть про найменший ризик підхопити яку–небудь заразу й мови бути не може.

Швидше, можна отримати якийсь приємний «сюрприз» від закордонного незнайомця. «Був у нас випадок, коли покупець знайшов у підкладці купленого пальта 20–доларову купюру, — розповідає Олена. — Цей випадок свого часу наробив у місті неабиякого галасу. Кілька тижнів від покупців не було проходу».

Але зараз, за словами Олени, кількість людей у магазині стала меншою. Люди воліють або купувати речі на ринку, або ж доношувати свій, особистий «секонд–хенд». Я придивилася до покупців: переважно це невибагливі до одягу пенсіонери, а також молоді мами, для яких особливий інтерес викликають дитячі речі — це найбільш ходовий товар у «секонді».

До магазинів умовної другої категорії можна зарахувати кіоски, розташовані в районі міських ринків. Зручностей там — на порядок менше. Одяг звалено купами в кутках. Контингент покупців — досить специфічний. Крім осіб відверто бомжуватого вигляду, я побачила горлатих продавщиць з ринку, що торгують пиріжками й кавою у пластикових стаканчиках. «Михайлівна, ну як мені в цих «бананах»? — діловито цікавиться немолода жінка, приміряючи ну дуже модні років 15—20 тому штани. Основна їх привабливість — ціна в 20 гривень. «Та зійде», — горлає у відповідь Михайлівна, поглядаючи то на «банани», то на свою «нову» плісировану спідницю за 18 гривень 50 копійок. Для реалізаторів з ринку головне достоїнство одягу — зручність плюс ціна. До речі, на дешевих «секондах» часто купують одяг і працівники заводів–фабрик. Купив штани за гривню — заносив–засмальцював і викинув: це дешевше, ніж витрачатися на порошок та намагатися відіпрати «спецівку».

«Секонди» «третього гатунку» взагалі розташовані під відкритим небом за ринками. Тут я помітила, що переважає не одяг, а взуття. Вартість пари чобіт коливається від 15 до 120 гривень. Умови зберігання взуття просто вражають — поряд розташований залізний ящик, куди після трудового дня і звалюється весь «товар».

«Не уявляю, що робитиму, коли «секонд» закриють!»

Офіційної статистики щодо того, який відсоток меш­канців Тернопільщини купує товар на ринках та в магазинах «секонд–хенду», немає. Але коли я вирішила прикинути цю цифру, виходячи з того, скільки там постійно отоварюється людей з мого особистого оточення — родичів, друзів, знайомих, співробітників, сусідів — то вийшло навіть більше, ніж кожен другий. Причому переважна більшість із них — зовсім не пенсіонери й малозабезпечені, а люди, чия зарплата дорівнює середній офіційній по Україні.

Товари «секонд–хенду» навіть у провінції вже давно перестали асоціюватися у споживачів з купами старого лахміття, звідки можна успішно «нарити» речей для дачі, городу, риболовлi чи дітям на сільські канікули. Та й, окрім традиційних ринків–«шанхаїв», за останні роки з’явилося багато цілком сучасних магазинів і магазинчиків, де речі — абсолютно чисті, випрасувані висять на вішаках чи зручно розташовані на полицях, посортовані за призначенням. І серед них трапляється досить багато справді майже нового товару від відомих світових брендів. На порівняно невеликій вулиці з чотирьох десяткiв будинків, де я проживаю, є аж три таких магазини. Прикметно, що в дні завозу нового товару перед їхнiми дверима ще до відкриття стоять черги. Окрім верхнього одягу, в тернополян є великий попит на взуття, штори й тюль, покривала, жіночі сумки, дитячі іграшки…

А окрема тема — це техніка. Багато тернополян спеціально поспішають у неділю на великий «секонд»–ринок на північно–східній околиці Тернополя, щоб придбати, наприклад, велосипед,телевізор, пилосос, обігрівач чи іншу побутову техніку. А ще — велосипеди, спортінвентар, посуд, газонокосилки, електропилки тощо. Все це везуть iз Німеччини, а німецьку якість усі знають, причому це часом навіть не «беушний», а уцінений товар, і навіть для середнього сімейного бюджету це — справжній порятунок. Навесні мій знайомий, який обожнює велопрогулянки, придбав там за 600 гривень велосипед відомої німецької фірми у чудовому стані, а потім поцікавився в інтернеті, скільки коштує такий новий, — виявилося, 600 євро! Дитячі ж імпортні велосипеди можна купити за 300 гривень (при тому, що у звичайному магазині китайський аналог з відповідною якістю–«какістю» потягне мінімум на 350). А колега з місцевої газети розповідала, що придбала днями на «секонд»–ринку велику німецьку електродуховку з грилем і двома конфорками зверху у металевому корпусі. Покупка обійшлася в 600 гривень при тому, що у магазині бачила схожу китайську (але маленьку, в пластмасовому корпусі, без гриля і конфорок) за майже таку саму ціну! А ще купила маленький пилосос усього за сотню. «Якби не «секонд» — я б багато чого собі просто не дозволила, хоч до малозабезпечених ніби й не належу», — каже вона. А моя родичка, яка працює вчителькою та має двох синів–підлітків і чоловіка, котрий уже рік не може знайти роботу, відверто каже: «Не уявляю, що робитиму, якщо «секонд» закриють!».

Цікаво, що як тільки заговорили, що «секонди» ось–ось закриють, товари там відразу подорожчали. Однак це вдвічі дешевше, ніж у магазині чи на ринку. Тому народ просто в шоці, що його хочуть позбавити можливості купувати якісний товар за нормальну ціну. На ринку тільки про це й говорять. Підприємці, які цей товар возять, теж стривожені — кажуть, що на кордоні вже сьогодні стоїть купа машин iз товаром, який не пропускають. n