Перший раз у телеклас,

Блакитні екрани для багатьох є уособленням слави й успіху. Закохані до фанатизму в телебачення готові за будь–яку ціну потрапити в «ящик» чи хоча б бути причетним до програми телебачення. А якщо є попит, з’являється й пропозиція. Уже кілька років поспіль в Україні вчать «працювати у телевізорі» не лише державні виші, а й телешколи каналів та приватні курси.

Для себе й інших

З’ясувати, скільки людей нині працює у телеіндустрії і скільки їй ще потрібно спеціалістів — практично неможливо. Всього в Україні зареєстровано близько 600 різноманітних каналів–телекомпаній, утім багато з них — такі, що мають у штаті буквально по кілька людей. Близько півтори сотні каналів пробують розвиватися. Десь три десятки телемовників — помітні гравці, з якими пов’язують основні виміри телебачення, з них 14 — загальнонаціональні канали. У кожній області та Криму виходять в ефір регіональні державні телерадіокомпанії. Штат компаній–телемовників — від 1 800 осіб iз прибиральницями включно на Першому Національному, до кількох десятків — на обласних телеканалах.

«Головною проблемою українського телебачення, яке розвивається стрімкими темпами, є відсутність достатньої кількості професійних кадрів», — каже Ірина Бутко, керівник адміністративної дирекції телеканалу «Інтер», яка курирує роботу з персоналом. І тому на «Інтері» ще влітку 2006 року запровадили медіа–освітню програму «Інтершкола», сертифікати випускника якої вже мають більше півтисячі осіб. Насамперед ми готуємо хороших працівників для своєї медіа–групи, до якої входять сім каналів, а також на базі «Інтершколи» підвищуємо рівень професійної майстерності наших співробітників».

Фінансово потужна медіа–група може запросити для проведення майстер–класів Кшиштофа Зануссі, Валерія Тодоровського, Леоніда Парфьонова, Світлану Сорокіну та Аду Роговцеву. Партнерами «Інтершколи» є Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка–Карого, Британська Рада в Україні. А ще — Російська Академія державної служби при президентові Російської Федерації «Перша національна школа телебачення» та спеціалізований російський навчальний центр «Практика», що лише підтверджує проросійську орієнтацію «Інтера».

Свою телеосвітню програму «Телеакадемія» відтепер, коли Перший Національний очолив екс–виконавчий продюсер «Інтера» Єгор Бенкендорф, має і державний канал. Тут одним проектом вирішили вполювати аж «трьох зайців»: заповнити нічний ефір відеороботами студентів чотирьох столичних вишів, перепідготувати частину власних співробітників, а ще — наповнити позабюджетний фонд НТКУ. Хоча головною й ексклюзивною фішкою проекту на каналі називають те, що вперше в історії вітчизняної телевізії Перший Національний надає шанс оприлюднити свій творчий доробок, пройти практику «живого ефіру» та долучитися до телевізійних технологій. Щоб стати курсантом «Телеакадемії» державного каналу, потрібно заплатити близько 8 тисяч гривень.

Індивідуальний підхід

«Думаю, що «Інтершкола» вважає нас своїм конкурентом, тому що їхні випускники приходили до нас і найперше, що відзначали, це індивідуальний підхід до слухачів, бо у них ставлення до кожного, як до солдатiв у строю чи сірників у коробці», — каже Сергій Архипчук, який три роки тому заснував Школу телеведучих TVlab. Відомий режисер, що технікою мови займається з 2002 року і навчав правильно говорити ведучих «5 каналу», «Плюсів», «Громадського радіо» та радіо «Люкс» і «Ера», так характеризує своїх слухачів у телешколі: «До нас здебільшого приходять люди, які мають 2—3 освіти і точно знають, чого вони хочуть. У групі з 8—10 осіб завжди є 2—3 людини, які вже працюють на телебаченні. Є ті, хто хоче подолати комплекси публічного мовлення або комплекси сором’язливості перед аудиторією. Усі знають, наприклад, що Маша Єфросиніна і вже покійна Ольга Бура були спочатку дуже далекі від телебачення, і якби не сприятливі умови та участь талановитого актора, нині ведучого «плюсів» Юрія Горбунова, який симпатизував дівчатам і витягав їх за вуха, — вони б не стали відомими телеведучими», — додає Сергій. До речі, Tvlab — у найкращому сенсі національно–патріотична телешкола: тут заняття періодично проводять професіонали саме вітчизняного ТБ: Андрій Куликов, Анна Безулик, Наталка Мосейчук.

«Ми відкрили насамперед акторську майстерню, в якій навчання відбувається за принципами системи Станіславського, але готуємо і телеведучих, — розповідає режисер–постановник Лідія Казберова, чия акторська школа трохи більше року працює на базі жіночого супутникового телеканалу Maxxi–TV. — Після половинного відсіву в нас залишилося 5 слухачок — дуже мало, але це дало можливість займатися практично індивідуально. І маємо результат: наша випускниця Марина Малярчук вступила й уже навчається у Нью–Йоркській школі Lee Strasberg; зі всіма випускницями, серед яких і співачка Злата Огнєвич, Maxxi–TV зняв телеспектакль, який вийде в нашому ефірі; троє стали телеведучими на нашому каналі».

До числа «малих» телевізійних шкіл належить і «Школа Слободяна». Ці кількамісячні курси ще називають «сімейним підрядом» продюсера Андрія Слободяна та його дружини — телеведучої Тали Калатай. Одна з відвідувачок занять охарактеризувала їх так: «Рекомендувала б людям iз психологічними проблемами туди походити: море оптимізму, сміху й абсолютно іншого світосприйняття можна отримати у цій школі». Ще сюди записуються заради майстер–класів артиста Національної філармонії України і викладача кафедри сценічної мови університету імені Карпенка–Карого — Андрія Бурлуцького.

Дороге задоволення

Навчання у приватних телевізійних школах триваває від двох до дев’яти місяців. І вартість його не всім по кишені. Наприклад, на «Інтері» залежно від спеціалізації та терміну навчання — від 4,5 тисяч до 10 тисяч гривень. У середньому по Києву місячна оплата стартує від 1500 гривень і сягає 5000 гривень. «Якщо вам говоритимуть, що у подібні до нашої школи відбирають слухачів винятково за акторсько–телевізійними здібностями — не вірте, — відверто каже Лідія Казберова. — Визначальна — фінансова спроможність. Можливо, виняток у Києві— університет Карпенка–Карого».

За базовою освітою Олександр Преподобний — фінансист, після закінчення школи TVlab минулого року він уже встиг попрацювати тележурналістом на одному з рейтингових каналів та у продакшені, і каже, що йому тільки спочатку 1500 гривень оплати на місяць видалися дещо надмірними. «Ми поєднували теорію з практикою, робили портфоліо, нам пропонували участь у різних кастингах, тобто допомогали знайти роботу — тому під кінець стало зрозуміло, що вкладені кошти виправдали себе, — каже Олександр. — Щоправда, успіх гарантований лише тим, хто хоче щось робити».

ДОВІДКА

Університетський граніт

Бакалаврів за спеціальностями для кіно– і телемистецтва в Україні готують сім вітчизняних вищих навчальних закладів, з яких два — приватні. Головний серед них — Інститут екранних мистецтв Київського нацуніверситету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка–Карого, який працює з 2005 року. Його попередник — свого часу ще інститутський факультет кінематографії, який у 1975 році вперше у Радянському Союзі набрав студентів на денну форму навчання за спеціалізацією «режисура телебачення», з 1995 року став факультетом кінематографії та телебачення. На основі факультету режисури і ТБ у 2001 році почав працювати Інститут кіно і телебачення Київського Національного університету культури і мистецтв. Тележурналістів також готують в Інституті журналістики Київського національного університету імені Шевченка та у Львівському національному університеті імені Франка. Щорічно студентами вишів, що у майбутньому за здобутим фахом можуть творити кіно– і телемистецтво (розрізненої статистики не існує), і працювати тележурналістами — стає близько 800 осіб.

ДО РЕЧІ

Якщо ваша заповітна мрія — телебачення, маєте талант, харизму і телекамера не спотворює ваш прекрасний образ — не втрачайте надію, можливо, доля ще вам посміхнеться. Подивіться на дипломи відомих вітчизняних телеведучих: Наталка Мосейчук — педагог, Людмила Добровольська — філолог, Анна Безулик — математик, Маша Єфросиніна — перекладач, Юрій Горбунов — актор, а Сергій Притула вчився у Тернопільській академії народного господарства. Один з останніх прикладів — з СТБ. За словами виконавчого продюсера інформаційно–аналітичного департаменту каналу Ольги Кислої, після звільнення ведучого новин Сергія Попова заміну йому шукали 4 місяці, впродовж яких кастинг пройшли близько двох сотень кандидатур. Урешті–решт знайшли радіоведучого Руслана Дроздова, який закінчив факультет соціології Інституту соціальних наук Одеського університету імені Іллі Мечникова.