Добре там, де нас нема

Щорічний рейтинг ста найліпших університетів світу традиційно опублікувала британська газета «Гардіан». Але ретельне вчитування аж до самісінького кінця списку нічого не дасть патріотам України: жодного вітчизняного вишу там немає. У лідерах рейтингу все та сама «колода» вишів, які з року в рік лише перетасовуються. Так, перше місце посів Кембріджський університет (Британія), потіснивши на другу сходинку торішнього власника пальми першості — Гарвардський університет (США). Завершує трійку Йєльський університет (США).

Цікаво, що першу десятку рейтингу повністю «роздерибанили» між собою США та Британія (шість та чотири ВНЗ відповідно). У цілому ж до списку потрапив 31 американський університет та 29 британських. Австралія представлена сімома вишами. Німеччина та Японія — п’ятьма кожна. Прикметно, що для роботодавців найпривабливішим так само залишається Гарвард. Але Кембрідж зумів випередити його вищим рівнем науково–дослідницької діяльності, повідомляє proUA.

На пострадянському просторі лише Московський державний університет імені Ломоносова зумів уперше потрапити до рейтингу (93–тє місце). Експерти зазначають, що це неабиякий прорив — у 2009 році МДУ був на 101–му місці, а в 2008–му — на 183–му. Чи потрібно в цьому контексті пояснювати, куди нашій освіті варто рухатися — в бік Європи чи Росії? Думаю, що не варто.

КОМЕНТАР ІЗ ПРИВОДУ

Лілія Гриневич,
координатор напряму «Суспільство знань» в Уряді змін:

— Існує низка критеріїв, які зумовлюють внесення університету в такий рейтинг. Один із них, наприклад, — це так званий індекс цитування, тобто кількість праць викладачів та науковців певного ВНЗ у міжнародних наукових виданнях. Наші навчальні заклади сьогодні не спрямовані на розвиток науки. Починаючи з того, що викладачі мають велике горлове навантаження — кількість обов’язкових лекційних годин зі студентами, після яких у них залишається мало часу на науку. І закінчуючи повсюдним незнанням іноземних мов, що перешкоджає українським науковцям друкуватися в міжнародних виданнях. Ще один критерій у таких рейтингах — це працевлаштування випускників вишу. Тобто наскільки відомі фірми та корпорації зацікавлені у випускниках того чи іншого ВНЗ.

Щоб Україна нарешті з’явилася в такому рейтингу, треба створити умови для викладача, аби він міг реально займатися наукою, потрібно ввести державну програму вивчення англійської мови нашими науковцями. Слід також впорядкувати мережу ВНЗ, яка на сьогодні є роздутою і не відповідає потребам сучасного ринку праці. Але не підходити до цього формально, як планують у проекті закону про вищу освіту: надавати статус університету, якщо у ВНЗ навчається від 6 тисяч осіб. А в Гарварді, приміром, навчається близько 5 тисяч студентів, значить, за нашими мірками, це не університет? Хоча він якраз входить до вищезгаданого рейтингу. Необхідно виміряти якість освіти в наших вишах. І зробити це можна тільки шляхом зовнішніх професійних іспитів. І тоді одразу побачимо, які університети готують справжніх професіоналів, а які тільки «штампують» дипломи. Це є ті реальні кроки, які треба зробити, аби наші ВНЗ могли змагатися з провідними університетами світу.