Приборкувачка норовливих

Наприкінці серпня, у День міста, харківський майдан Ірини Бугрімової мав прикрасити пам’ятник на її честь. Проте не сталося — створений скульптором ескіз не сподобався керівникам мерії. У результаті 100–літній ювілей знаменитої землячки, що відзначався цього року, пройшов у її рідному місті непомітно. Але це ніскільки не затьмарило видатних заслуг унікальної жінки, яка до останнього подиху служила цирковому мистецтву і про яку й досі ходять неймовірні легенди.

Балерина, гімнастка, каскадер, циркачка

...Свою четверту доньку відомий харківський ветеринар Микола Бугрімов виховував, як хлопчика, бо все життя мріяв про сина. Її одягали у брюки та сорочки, вчили їздити верхи. Дівчинка керувала дворовою ватагою пацанів, лазила по деревах, тримала на горищі голуб’ятню і запросто допомагала батькові проводити найскладніші операції у ветеринарній клініці. Повний спартанський набір трохи ушляхетнили хіба що заняття у балетній школі, після закінчення якої Ірина навіть вступила до балетної студії Оперного театру. Але дамська ідилія тривала недовго. Дівчина згодом серйозно захопилася спортом: стрибала у воду з вишки, грала у хокей з м’ячем, бігала на ковзанах, а в 1927 році стала чемпіонкою України зі штовхання ядра. Роком пізніше виборола ще один чемпіонський титул, але вже з метання диска і всерйоз замислювалася про кіношну кар’єру каскадера, ганяючи Харковом на мотоциклі.

Останнє захоплення, до речі, й допомогло остаточно визначитися з професією. Якось на стадіоні 18–річна Ірина познайомилася з майже вдвічі старшим за неї спортсменом і мотоциклістом Олександром Буслаєвим. Між молодими людьми спалахнуло романтичне почуття. Вони обручилися, а невдовзі разом придумали цирковий номер «Літаючі сани». Директору Харківського цирку сподобалася запальна ідея закоханих, і він дозволив проводити репетиції під нічним куполом. Робота над ризикованим номером тривала півтора року й увінчалася шаленим успіхом на київській прем’єрі. Але цього Ірині здалося замало. Вона купила коня і придумала новий атракціон — «Вища школа верхової їзди».

Дует Бугрімової та Буслаєва був надзвичайно успішним і приніс парі достаток та славу. Але поступово запальну і непосидючу актрису стала втомлювати одноманітність. Вона шукала новий напрям творчості, знайти який їй допоміг московський керівник державними цирками, запропонувавши взятися за дресирування леопардів. Ірина погодилася, але невдовзі заявила: «Якщо приборкувати, то тільки царя звірів. Давайте мені левів!»

Епоха Гая, Юлія та Цезаря

Своїх перших «кошенят» дресирувальниця назвала Гаєм, Юлієм та Цезарем — на честь улюблених історичних героїв, книгою про яких зачитувалася в дитинстві. Освоїти психологію і повадки норовливих підопічних Ірині допоміг батько, розповівши про всі нюанси характеру і внутрішнього життя цих тварин. «Я своїх левеняток виховувала строго, жодних поблажок, — пригадувала актриса. — Взяла їх на мотузок, ніби собак. Коли їм виповнився рік, поставила за лаштунками невелику клітку і в ній проводила репетиції».

Згодом у цій клітці, довжиною всього 13 метрів, «поселилося» вже 12 гривастих акторів, у кожного з них були своя роль і, звісно ж, непрості повадки. Проте дресирувальниця не визнавала помічників. «Якщо у клітці — так тільки щоб сама, — казала вона. — Ніколи ніхто не стояв у мене за спиною, ні один чоловік. Я другої людини у клітці не визнавала!». Правда, свій перший атракціон під назвою «Коло сміливості» Ірина створила разом зі своїм чоловіком — лев сидів на багажнику мотоцикла, яким керував Буслаєв. Але згодом пара розлучилася, розділила циркове майно, і далі Бугрімова працювала тільки сама.

Її леви виконували неймовірні для того часу номери: ходили по канату, гойдалися з приборкувачкою під куполом цирку, стрибали через вогняне кільце. У глядачів буквально перехоплювало подих, коли величезні хижаки слухняно вкладалися на підлогу, створюючи ефект живої ковдри, а актриса лягала на них, обнімаючи за гриви. В одному з номерів вона годувала їх iз рота у рот. А взагалі кожен атракціон створювався дресирувальницею за всіма законами театрального мистецтва. Навчені «актори» мали свою роль, виступаючи в амплуа романтичних героїв, злодіїв, ледарів, клоунів, зразкових хлопчиків.

Покірність грізних «кошенят» досягалася ціною неймовірних зусиль і час від часу таки давала збої. У 1941 році, наприклад, Юлій звалив Ірину з ніг, а Гай розірвав їй ногу, на яку довелося накласти майже півсотні швів. У 48–му під час виконання трюку «Гойдалки» Таймур вчепився їй зубами у гомілку, а в 55–му Аракс вдарив по руці. Причому так сильно, що три пальці буквально повисли на сухожиллі. Ірина той випадок пригадувала з гіркою іронією: «Згребла їх (пальці) рукою і продовжила номер». З такою ж мужністю вона справилася і з ситуацією, коли під час польських гастролей у 1958 році Гриф зачепив могутньою лапою обличчя, зірвавши у кількох місцях шкіру. «Обличчя залило кров’ю, — розповідала актриса. — Але я тільки обтерла його серветкою і довела номер до кінця. Глядачі аплодували стоячи».

Бували випадки, коли після тяжких травм дресирувальниця розпускала вже натреновану групу, починаючи все спочатку. Але попри все, вона любила своїх підопічних і навіть вважала їх своєю родиною. Більше того, актриса так і не зважилася народити дитину, бо усвідомлювала, що домашні турботи заважатимуть роботі. Рідними чадами для неї були грізні леви. Найулюбленішим вихованцем так і залишився Цезар. Він «прослужив» у цирку рекордний для хвостатого «актора» термін і, як здавалося самій Бугрімовій, захищав її від агресивної «трупи». Усього ж за 45–річну кар’єру пані Ірина виховала 80 гривастих циркачів і востаннє зайшла до них у клітку, коли їй виповнилося вже 66 років.

І у 87 можна танцювати танго

У житті, присвяченому цирку, не знайшлося місця для особистого щастя. Перший чоловік актриси ревнував її до успіху, полюбляв горілку та красивих жінок, що й стало причиною краху творчого та сімейного тандему відомої пари. З другим, акробатом Костянтином Пармакяном, Ірина Бугрімова прожила сім років, але й той не витримав суворого та властолюбного характеру актриси. «Я сама створювала матеріальну базу, і всі чоловіки жили при мені, — з легким жалем пригадувала циркова зірка. — Дім завжди у порядку. І обід вчасно приготований, і сорочки чисті. Але коли дружина заробляє набагато більше (колишня харків’янка заробляла в той час найбільші «циркові» гонорари. — Авт.), чоловік починає балуватися. Я завжди на роботі, на гастролях, а вони...»

Ірина Бугрімова у своїх інтерв’ю не раз зізнавалася, що все своє життя шукала «достойного чоловіка», який би відповідав «її вимогам», але так і не знайшла. Причину пояснювала так: «Мої чоловіки не змогли правильно зрозуміти, що таке я. Вони мені заважали».

А втім, без уваги протилежної статі безстрашна дресирувальниця не залишалася ніколи. «Вона була дуже гарною, підтягнутою, завжди ходила на високих підборах, — пригадує заступник директора Харківського цирку Леонід Спектор, який був особисто знайомий з відомою землячкою. — Коли їй було вже за п’ятдесят, вона промовила фразу, що стала крилатою: «У мене наразі три коханці. Я вважаю, що це не багато і не мало».

Вийшовши на заслужений відпочинок, перша радянська дресирувальниця левів не нудьгувала без роботи — була головою ради ветеранів цирку, брала участь у роботі товариства захисту тварин, приймала іспити у вихованців Московського естрадно–циркового училища, разом з Юрієм Нікуліним домагалася будівництва нового приміщення на Цвєтному бульварі. Про її чудову фізичну форму свідчить і такий факт: у 87 років актриса танцювала вальс на Красній площі й була одноголосно визнана королевою балу, а в 90 (за рік до смерті. — Авт.) востаннє приїздила до рідного міста, яке й раніше відвідувала досить часто. «Під час своїх візитів актриса завжди була присутня на показах, — пригадує Леонід Спектор. — Ірина Бугрімова займала місце в директорській ложі, я представляв знамениту дресирувальницю глядачам. Освітлювальні гармати озорювали її могутнім світлом, публіка реагувала на її присутність оваціями, і на очах Ірини Миколаївни виступали сльози».

Останні роки життя велика циркова актриса прожила сама у двокімнатній московській квартирі з улюбленим котом Нероном, в оточенні плюшевих звірят, колекціонування яких стало її улюбленим хобі. Жалю за тим, що було чи не збулося, вона не відчувала. Навпаки. «Я щаслива людина, — казала пані Ірина на схилі літ, — бо реалізувала все, що мені було дано природою».

ДОСЬЄ «УМ»

Ірина Бугрімова

Народилася 13 березня 1910 року в Харкові.

У 1927 році стала чемпіонкою України зі штовхання ядра, а в 1928–му — з метання диска.

1926—1928 рр. навчалася у Харківській торгово–промисловій школі.

У 1969–му і 1979–му отримала звання народної артистки СРСР та Героя Соціалістичної Праці.

У 2000–му нагороджена орденом «За заслуги ІІІ ступеня».

Померла у 2001 році.

У Харкові на її честь назвали майдан перед будинком нового цирку.