Сім епізодів, за якими визнано винними колишнього суддю Замостянського районного суду Вінниці Валерія Татарського та консультанта Світлану Никитенко, припадають на 2006 рік. Тоді держава намагалась зекономити кошти на звільнених у запас військових, не нараховуючи їм пенсій у повному обсязі та взагалі заморозивши окремі види виплат (наприклад, грошову компенсацію за продовольчі пайки). Пенсіонери, відстоюючи свої права, почали масово звертатись до судів, що були завалені справами цієї категорії. Через завантаженість працівників суду розгляди затягувалися надовго, а це не влаштовувало ні пенсіонерів, ні юристів, які їм допомагали.
Перший епізод датується 12 липня. До Світлани Никитенко звернувся з проханням прискорити розгляд законний представник одного з позивачів. Жінка тоді саме виконувала обов’язки завідуючої відділом прийому (на час декретної відпустки співробітниці) і погодилась піти назустріч. Щоправда, поставила свої умови: послуга мала коштувати 300 доларів. Вдарили по руках, і чоловік пішов за необхідними паперами та грішми. Усі проблеми Никитенко вирішила за один день, просто... сфальсифікувавши судову справу. Спершу вона «від балди» присвоїла їй номер, який не був занесений у журнал реєстрації, а потім заднім числом виготовила необхідні процесуальні документи, які складаються під час судового розгляду: ухвалу про відкриття провадження, протокол судового засідання тощо. Закінчила ж оборудку постановою про задоволення позовних вимог та виконавчим листом.
Після цього вона передала «документи» на підпис судді Татарському, і той одним розчерком пера надав їм законної сили. Відтак пенсіонерові С., як зазначено у вироку, «незаконно проведено перерахування та виплату пенсії в сумі 36828 гривень». Наступні епізоди були аналогічними, причому як щодо схеми «судового розгляду», так і щодо винагороди за труди неправедні: або 300 доларів, або еквівалентна сума у гривнях. Варто додати, що Никитенко таким чином підготувала шість незаконних постанов, а в одному випадку суддя Татарський і сам упорався. Тільки, згідно з цими сімома судовими рішеннями, держава мала сплатити позивачам понад сто тисяч гривень.
А от що стосується розподілу винагороди, то у вироку нема жодних даних про те, що Никитенко передавала частину хабара Татарському. Може, залишала все собі? Цікаво, що саме в цей період її матеріальне становище різко поліпшилось: жінка почала розкішно одягатись, чотири рази на рік відпочивати за кордоном, у серпні 2006–го за 39 700 гривень купила автівку «Лада 21150», а через рік — «Хонду Сівік 50» за 161 тис. грн. І це тоді, коли вся її платня за п’ять років (з 2003–го по 2007–й) становила лише 41 тисячу гривень. Може, батьки допомагали? Малоймовірно: за той же період весь сукупний дохід сім’ї, включно зі стипендією молодшої сестри, був менший, ніж вартість «Хонди». Логіка підказує, що прибуткових справ у Никитенко могло бути набагато більше, ніж шість...
Період її проживання на правосудному «Клондайку» закінчився повним фіаско: від січня минулого року жінка перебуває під арештом, а тепер, згідно з вироком суду, її визнано винною і засуджено до п’яти з половиною років ув’язнення. Суддя, який підписував виготовлені нею «документи», відбувся м’якшим покаранням: п’ять років позбавлення волі з іспитовим терміном три роки. З обох солідарно стягнуто всю суму завданих державі збитків.
Не виключено, що вирок, на основі якого ми описали фабулу справи, ще може зазнати змін, бо його оскаржили до Верховного Суду сторони, що не погодилися з мірою покарання. Зокрема, державний обвинувач у дебатах пропонував щодо колишнього судді не обмежуватись умовним покаранням, а реально відправити його до колонії.