Українське «Іваново» чекає на женихів

...Історія життя цього підприємства до болю нагадує історію обдуреної дівчини, яка і вродою не обділена, і розумом, та бачать у ній лише об’єкт для задоволення своїх потреб. За 20 років незалежності України звідси вивезено, виламано і викрадено продукції та обладнання на загальну суму, що лише трохи не дотягує до мільярда гривень! Завдяки цьому не одна «крута» дача виросла на крутих берегах Дніпра. А підприємство, яке колись мало горде звання «флагмана промисловості», тепер ледве животіє. Якщо ж запитати будь–якого співробітника СБУ або МВС, чи знає він про неподобства, що кояться на колишньому «гіганті» легкої промисловості, він тільки, потупивши очі, відповість: мовляв, не мого розуму ця справа, керівництво запитуйте. А керівництво бадьоро відрапортує, мовляв, робота проводиться, робимо все можливе і... безпорадно розведе руками.

Нещодавно Херсонський бавовняний комбінат укотре змінив голову правління: як повідомляє сайт Держкомісії цінних паперів, замість Анатолія Гамбаряна було призначено Ігоря Антонюка. Проте кадрова чехарда не дає очікуваних результатів: колишній гігант легкої промисловості по вуха загруз у боргах, а його робітників скорочують. Із більше п’яти тисяч працівників підприємства «вижили» трохи більше 500 осіб...

Коли дерева були великими

Поточний рік міг би стати для ХБК ювілейним — 55 років від дня заснування. Та ніхто не підніме святковий келих. Ветерани виробництва лише зітхнуть важко, мовляв, не сипте сіль на рану. Порившись у архівах, дізнаюся, що команду розвивати текстильну промисловість на півдні України дав у далекому 1935 році ще сам «батько народів» Йосип Сталін. Робота з розвитку бавовництва на Херсонщині тоді закипіла швидко: місцеві селекціонери виводили нові сорти бавовни, що могла б зростати на полях Херсонщини, а фахівці місцевого машинобудівного заводу переорієнтувалися на випуск техніки для збирання бавовнику, яку до цього закуповували в Америці. Грандіозні плани було відкладено через початок Другої світової війни, але вже через рік після звільнення Херсонщини бавовництво відродилося.

Коли вирощування бавовни та його пробна обробка дали позитивні результати, прийшов час будівництва комбінату. У Херсоні, який ледь отямився після війни, зводили нові корпуси, цехи, свою автономну ТЕЦ та інші допоміжні споруди бавовняного комбінату. Однак у міру надходження спеціальної техніки та обладнання ткацького виробництва їх монтаж на підприємстві загальмувався: не вистачало фахівців. Тоді наставником освоєння виробництва текстильних тканин у Херсоні було обрано російське місто Іваново. І не випадково. Адже саме там на трьох комбінатах (бавовняний, меланжевий, камвольний), а також на прядильно–оздоблювальній фабриці виробляли понад 20 відсотків усієї ткацької продукції Радянського Союзу. Там же розташовувалися вищі та середні навчальні заклади, що готують кадри для текстильної промисловості.

Щоб залучити івановських фахівців у Херсон, вигадали безвідмовну «приманку»: надання житла. А ще були «підйомні», безкоштовний проїзд і перевезення багажу, а також безпосередня близькість до курортів і санаторіїв Чорноморського узбережжя. У Херсон з Іваново прибуло близько тисячі фахівців­ iз родинами. З їх появою в місті народилися нові професії: ткач, прядильник, тростильник, колорист тощо. Перші метри тканин на ХБК виробили іванівці в 1955 році. З часом вони навчили цього херсонців. Комбінат освоїв 33 види тканин, довжиною річного випуску яких можна було обгорнути всю земну кулю, і не раз. Комбінат нагороджували перехідними прапорами, груди його робітників прикрашали ордени та медалі, а кишені поповнювалися преміальними...

Хто почує «маленьку» людину?

Так тривало до початку 90–х, проте розвал СРСР став і початком кінця бавоняного гіганта. Зв’язки з республіками розпалися, херсонське підприємство позбулося сировини та ринку збуту продукції. Саме тоді вперше хтиво поглянули на комбінат новоявлені скоробагатьки. Багатомільйонні потужності підприємства відразу перетворилися на солодкий пиріг, за право володіння яким не гріх і закрити очі на закон.

Це зараз ми iз сумом згадуємо ті часи, коли зарплату видавали купонами та консервами. Проте саме тоді Херсон iз квітучого «міста троянд» став перетворюватися на безперспективне місто на букву «Х». І в цьому місті декілька тисяч уже колишніх працівників ХБК стали «освоювати» нові професії. Які? Та ті, що були затребувані часом. Чимало вчорашніх передовиків виробництва пішли у приватний бізнес, але це — лише один відсоток «щасливців». Іншим дісталися менш позитивні «ролі» повій, безробітних та базарних торговців трусами.

Хтось скаже: «Та 20 років минуло! Напевно, були з тих пір якісь зміни?» Так–от, жодних істотних змін за два десятиліття на ХБК не відбулося! Натомість бавовняний комбінат уже 20 років незмінно є розмінною картою в руках різномастих кандидатів у депутати. Херсонці вже знають: якого б рівня вибори не проходили в їхньому місті, перше, що будуть обіцяти кандидати — вибери мене і ХБК завтра ж запрацює! Політики брешуть, а ХБК як стояв, так і стоїть. Саме час закричати: «Рятуйте, обдурили, пограбували!». І кричать! Багато херсонців не один рік волають про це, та хто ж почує «маленьку» людину?

Гра, якій не видно кінця

— На сьогоднішній день на підприємстві працює трохи менше 600 осіб, — розповідає «УМ» голова профкому ХБК Любов Фальченко. — З трьох тисяч одиниць обладнання залишилося не більш як 70. На ньому час від часу працює, відповідно, близько 70 робочих. Усі інші — у вимушеному простої, тобто люди приходять і просто просиджують днями на своїх робочих місцях. А борг iз зарплати перед робітниками тим часом росте, лише зрідка нам його частково погашають...

Проте й тієї мізерної кількості людей на комбінаті може не лишитися. За словами Любові Фальченко, незабаром правління ХБК буде вирішувати питання: чи потрібна Перша прядильна фабрика?

— Не так давно нам заявили, що прядіння — це не вигідно, а пряжу завозитимуть iз Китаю та Узбекистану, — обурюється профспілковий лідер текстильників. — Але ж половина колективу працює саме на прядильному виробництві, і людей, як я розумію, просто викинуть на вулицю! Багато робітників вважає, що нинішні «інвестори» ХБК виконують замовлення іноземних конкурентів щодо розорення підприємства.

Заступник голови профспілкового комітету бавовняного комбінату Віктор Маменко взагалі переконаний, що не було і немає ніяких ознак того, що інвестори мають серйозний намір реанімувати виробництво:

— Із Другої і Третьої фабрик ХБК вивозять залишки обладнання, на території вже почали розбирати деякі «допоміжні» будівлі, — розповів «УМ» Віктор Сергійович. — Зате тільки робітники починають думати про пікети та страйки та подавати судові позови про стягнення заборгованості — відразу ж з’являється обнадійлива інформація, що якась турецька або таджицька фірма має намір створити на базі комбінату спільне підприємство, — раптом збиті з пантелику рядові текстильники теж переймуться оптимізмом і почекають із акціями протесту. Кінця і краю цієї гри не видно!

Додамо, що на початку цього року робітникам ХБК усе ж погасили багаторічну заборгованість із зарплати. Проте відбулося це не тому, що виробництво знову запрацювало ритмічно: просто Державна виконавча служба в забезпечення судових позовів пустила «з молотка» пусті складські приміщення. Тепер «критична маса» заборгованості знову починає рости, проте погасити її продажем «шматочків» інфраструктури буде складніше: економічна криза істотно знецінила землю й нерухомість у Херсоні...

ДОВІДКА «УМ»

Перша продукція Херсонського бавовняного комбінату зійшла з конвеєра в 1955 році, а саме підприємство було найбільшим виробником бавовняних тканин у Європі. Після розвалу СРСР комбiнат втратив своє стратегічне значення, поміняв форму власності на ВАТ, був реструктуризований і вже 12 разів змінював інвестора. Зараз контрольним пакетом акцій ХБК у розмірі 51,76% володіє ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» (Луцьк), державі належить 25% +1 акція.

ДО РЕЧІ

Ще років десять тому Херсон перестав бути «містом наречених». Уже тоді на кожного чоловіка тут припадало по 1,13 жінки, тоді як по Україні цей показник становив 1,15. А в Чернігові, наприклад, припадало й по 1,21 дами на кожного представника сильної статі.

Свого часу херсонськi «нареченi», які залишилися без роботи, масово виїжджали з мiста у пошуках кращого життя.

ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ

Світлана Сергєєва відпрацювала ткалею на ХБК більш як 20 років. Після розвалу підприємства їй довелося працювати прибиральницею. Іншої роботи для жінки з такою «екзотичною» спеціальністю в міському центрі зайнятості не знайшлося. Світлані ледве виповнилося 55 років, але в неї вже цілий «букет» болячок, які вона заробила в очікуванні «світлого майбутнього». «І з серцем є проблеми, і з судинами — все це плата за переробки, коли ми думали не про здоров’я, не про зарплату, а про те, як завершити п’ятирічку за три роки, — з сумом розповідає колишня працівниця ХБК. — Проте тепер ми й думати не сміємо ані про безкоштовний відпочинок, ані про нормальну зарплату чи пенсію...»

А от її ровесниця Катерина Пивоварова досі числиться робітницею ХБК. Вона може собі це «дозволити», адже чоловік і син організували свій бізнес. Тож Катерина ходить на рідне підприємство, мов на екскурсію, — відсиджує свій час. Бо роботи для неї нема! «Отримую такі жалюгідні копійки, що й говорити про це соромно, — обурюється Катерина Іванівна, — добре, якщо 300—400 гривень на місяць «кинуть». Та й то, це тільки в останні півроку ми «живі» гроші бачимо. А до цього часто–густо зарплату отримували консервами та рулонами тканин, які ще й на ринку реалізовувати доводилося. Довести людей до такого принизливого стану — це просто злочин!».

«От кажуть: наша продукція попитом не буде користуватися, — додає заслужений ветеран праці Тетяна Леонова. — Брехня це все! Подивіться, яке низькоякісне китайське ганчір’я продають нині на базарах. І люди купують! А які ми колись рушники робили, яку постільну білизну! У мене в шафі й досі запаси з тих, ще радянських, часів лежать. Якість — відмінна. Бо ми робили тоді це все з душею і з радістю, за якість головою відповідали. А нинішня продукція на те й розрахована, щоб швидше порвалася, а людина купила нове».