Вікно в Україну

На думку відомої української кураторки, власниці Ludmila Bereznitska&Partner Gallery, віце–президента Фонду розвитку сучасного мистецтва «Ейдос» Людмили Березницької, молоді українські художники дуже відрізняються від європейських. «Західні художники рідко мислять живописом як способом вираження. У них усе концептуально. Українські художники мають свою школу, свою естетику. Вони пишуть живопис. Це непогано. Ми хотіли, щоб молодь з усієї Європи і група українських художників знайшли спільну мову і створили міжнародний проект на екологічну проблематику. Тоді їхні культурні поля наповняться новим сенсом», — пояснює Березницька. 2 вересня в галереї Ludmila Bereznitska&Partner Gallery та в галереї «Лавра» 18 художників з 10 країн світу презентували дві виставки під однією назвою «Магніт», тобто єдине культурне поле притягання.

Смак або гроші

Улiтку міжнародна група митців у супроводі Березницької два тижні мандрувала Закарпаттям. Побували в Мукачевi, Ужгороді, походили по горах, відвідали озеро Синевір. Кожен із художників — представник модного міста, живе на піку цивілізації. Березницька не випадково повезла їх в Українські Карпати. Там є все, що називається музою. З одного боку, це недоторканна природа, абсолютно дика, яку в Європі відшукати все важче. З іншого боку, повне невігластво сучасних буржуа відносно пам’яток культури. У старовинних музеях роблять євроремонти, столітні стіни з дерева оббивають вагонкою. «У них є гроші, та немає смаку», — підмітила галеристка. Вона поставила перед собою завдання прослідкувати, як ця картина вплине на художників із Німеччини, Польщі, Італії, Данії, Швейцарії, Великобританії, Росії, Ірландії, Японії та України і що вони, в кінцевому підсумку, створять. Результатами Людмила залишилися задоволеною.

Із двох виставок помітно, що молодих митців не зачепили проблеми соціальні. Вони в усьому, навіть у нетрях, побачили красу. Кілька студентів із Берлінського університету мистецтв (UdK) постягували в галереї різний мотлох, представивши його як арт–об’єкти. Конрад Мюге знайшов на розваленій фабриці старі дерев’яні ворота зеленого кольору. Привіз їх машиною до Києва. Каже, що вони дуже цікаві і що неодмінно презентує їх у Парижі, потім у Берліні, а по закінченнi виставок забере додому. Ще одна німкеня вирішила опоетизувати галерею «Лавра». У готелі, де зупинялися художники, Фабіян Кнехт здружилася з 16–річною балериною з Німеччини, яка в той самий час відпочивала в Україні з батьками. Художниця запро­понувала танцюристці приєднатися до кортежу митців і створити спільний проект. На руки і ноги дівчинки причепили камери і відзняли таким чином «Лавру», коли та танцювала балет. Якщо не знати історії, як творилася відеоробота, а письмового пояснення немає, тоді здається, що хтось просто забув вимкнути камеру. У цьому недолік кураторів, а не художників. Адже відвідувачу треба подавати всю інформацію на блюдечку, інакше для нього буде все одно, що сучасне мистецтво, що відзнята дурня.

Краса по–європейськи або жах по–українськи

Концептуальність західних художників для багатьох українців залишилася незрозумілою. Наприклад, Даніель Купферберг із Данії позбирав на карпатських стежках різні пір’їнки, палички, етикетки і змайстрував iз цього матеріалу на кришечках від скриньок і коробках для яєць делікатні арт–об’єкти. Серед великих композицій і полотен на півстіни його сміття в мініатюрі просилося на більш помпезні форми вираження. Тоді б роботи Да­ніеля могли претендувати на участь у виставці. А так вони, швидше, нагадували забавки дітей у пісочниці в якомусь карпатському селі: що знайшли під ногами, те гарненько поскладали, потішилися і розвалили.

Естетичне задоволення від сучасного мистецтва можна отримати хіба що від роботи японця Канта Кімура. З усього побаченого в Карпатах його найбільше вразили велетенські зорі. Полотно, яке він намалював, відображає всю красу зоряного серпневого неба. Зорі як планети. Зорі як квіти. Зорі як природна досконалість.

До екосоціальної проблематики звернулися хіба що українські художники. Ігор Гома пластикові пляшки у шаховому порядку наклеїв на чорне полотно, а з них стікає гидотна речовина, яка нагадує соплі. «Ми думаємо, що купуємо в магазинах воду у пластику, а насправді купуємо свої хвороби. Там не вода, а смердюча речовина. Справжню чисту воду можна пити лише з карпатських річок», — пояснює свою концепцію Гома. У Карпатах його злякала ситуація, що всі береги рік засмічені пластиковими пляшками. «А вони всі течуть у моря, потім в океани. Там уже сотні тонн назбиралося цієї «смерті». От і питають потім, звідки береться рак», — каже Гома.

У проекту «Магніт» є одна особливість. Жодна робота не підписана. З одного боку, це викликає дискомфорт під час огляду. А з іншого — спонукає до глибшого осмислення. Тоді не поділяєш роботи за особистостями і приналежністю до національності — оце створив німець, це — італієць. Березницькій удалося налаштувати художників із різних країн на одну хвилю, але «докопатися до глибини» вони не встигли: чи то часу було замало, чи то надто молоді, щоб осягнути становище Карпат. Добре вже те, що таким чином Україна відкривається західним художникам. Тепер не тільки наші творчі люди їдуть на пленери і семінари за кордон, а й в Україну стягуються з усього світу.

Виставка триватиме до 22 вересня.