Чортова робота

Непрохідні болота, безліч озер, буйні розливи річок — прикметна риса поліського краю. Поліщуки здавна були переконані, що цю природну стихію здолати дуже важко. А ще переказують легенду, що болото — це чортова робота: «Колись тут була чиста вода, Бог плив на воді човном і оглядав, де землю зробити. А за ним назирці чорт. От посіяв Бог землю: розступилася вода і висунулася суха земля з лісами, полями, сіножатями. А чорт запоганив чисту воду й обернув у болото». Тому місцеві люди й кажуть: де болото, там і чорт. А от виправляти витівки нечистого на Поліссі доводиться не ангелам небесним, а представникам більш приземленої професії — меліораторам.

Болото наступає

Велика вода в річках Прип’ять, Стохід і Стир чи не щороку затоплює тисячі гектарів угідь, на яких розташовані сінокоси, пасовища та городи селян. І якщо з долин річок вода зрештою сходить, то частина меліорованих земель знову поступово перетворюється на непрохідні заболочені хащі. На Поліссі розпочався зворотний процес заболочення. Зокрема, поблизу сіл Локниця, Комори, Сенчиці та Прикладники Зарічненського району Рівненщини залиті водою меліоровані землі, які обмежені дамбами, утримують її рівень значно вищий, ніж у річках, а насосні станції, які повинні викачувати надлишок води, майже не працюють. «Здається, все йде до того, що знову ця місцевість заболотиться, — каже голова Локницької сільської ради Віктор Кушнерук. — Бо ніхто вже й не сподівається, що в наш час у держави знайдуться такі кошти, щоб відновити меліоративні системи». Голова Сенчицької сільської ради Анатолій Заулочний пояснив, що внутрішньогосподарські меліоративні системи не передані на баланс сільської ради і нині перебувають у жахливому стані. «Не чистяться канали, не подається електроенергія на насосні станції, а тому вода не відкачується, — бідкається сільський голова. — Це призводить до того, що піднімається рівень ґрунтових вод. І тепер ідеться не так про осушення чи утримання в належному стані меліоративних систем, як про недопущення підтоплення людських садиб та льохів. Самотужки справитися з цією проблемою місцевим жителям просто не під силу. Потрібна державна програма, серйозно підкріплена фінансуванням. А то хочуть «повісити» догляд за меліоративними каналами на сільські ради, які не мають ні матеріальної, ні технічної можливості вирішувати це питання».

«Нині меліорацію в нашому регіоні майже не проводять — трапляються поодинокі приватні замовлення, — повідомив начальник Рівненського обласного управління меліорації та водного господарства Леонід Каменчук. — Сьогодні працюємо над збереженням та експлуатацією того, що колись було зроблено, над захистом від підтоплень населених пунктів і сільськогосподарських угідь. Адже в так звану прогнозовану зону підтоплень потрапляють 56 населених пунктів області, а це майже 8 тисяч людей. Нині на півночі Рівненщини працюють 16 насосних станцій, що не дають можливості підтопити сільськогосподарські угіддя. Загалом же в області є близько 100 таких насосних станцій, які перебувають у повній бойовій готовності і при потребі включаються, адже ми несемо відповідальність за водні ресурси нашої області».

Меліоративний бум

Початок меліорації в поліському краї було покладено ще за часів царської Росії. У 1873 році було складено «Генеральний план осушення Полісся» — відтоді й почалася дискусія: можливо чи неможливо осушити цей надмірно вологий край? А за нею постала і найголовніша проблема: вигідне чи невигідне осушення і як воно вплине на довкілля? Доля поліських боліт викликала гострі суперечки — необхідність осушення обґрунтовували багатьма аргументами. Передусім зазначалося, що поліські нетрі негативно впливають на здоров’я людей. Йосип Жилінський, керівник Західної експедиції, яка розпочала будівництво магістральних каналів, повідомляв: «У каналізованій частині Полісся багато хвороб, таких як пропасниця, грудні та горлові, — втратили епідемічний характер, а колтун і зовсім зник».

Меліораційне перетворення Полісся, стверджували вчені, збільшить площу земель, придатних до сільськогосподарських робіт, підвищить їх цінність. Однак одразу зна­йшлися й противники цього задуму. Інженери водних шляхів заявили, що осушення шкідливе, бо знизить рівень води в річках і ускладнить судноплавство на Прип’яті та Дніпрі.

Перед початком Першої світової війни журнал «Болотоведение» (був­ і такий) писав: «За останні роки стало модним питання про пересушування боліт. Звідусюди надходять скарги на сумні наслідки осушення: болота, які постачали хоч і поганий, грубий корм, після осушення стали давати тільки мізерну кількість сіна». Дехто вже розпачливо опускав руки: мов­ляв, доведеться вирощувати верблюдів — для майбутньої поліської пустелі. Значна частина науковців вважала, що насправді болота стабілізують гідрологічний режим, акумулюють вологу, зберігають водність річок, озер, криниць, зменшують силу посух у сусідніх місцевостях, є доброю домівкою для великої кількості птахів, тварин, справжнім раєм для рослинності, величезною коморою біологічних багатств... Отож уже тоді постало питання — чи всі болота варто осушувати?

У великих масштабах меліорація земель розгорнулася на початку 50–х років, а найбільшого розвитку досягла в середині 80–х. Свого часу президент Білорусі Олександр Лукашенко запевняв, що осушення поліських боліт було найкращим проектом радянської влади в цій республіці, та вже за кілька років прийшов до іншого висновку: «На щастя, не всі болота встигли осушити в радянські часи...»

Болотні перспективи

Чи був виправданий меліоративний бум iз сучасної точки зору? Не варто стверджувати, що меліорація — це погано, — вважає офіційна наука, хоча, зрештою, спеціалісти–водники погоджуються, що природу не можна обдурити. «Без меліорації на цих землях отримували 8–9 центнерів зернових та 60 центнерів картоплі з гектара. А осушення дійсно покращило велику кількість угідь, — переконує професор кафедри меліорації, член–кореспондент Академії інженерних наук України, проректор Національного університету водного господарства та природокористування Григорій Сапсай. — Урожайність сільгоспкультур зросла до 30 центнерів зернових, а картоплі — до 150 центнерів iз гектара. Але інколи забувають, що для отримання хороших урожаїв також потрібно було вносити добрива, дотримуватися системи сівозмін, тобто певної системи обробітку ґрунту. Де цього не дотримуються, врожайність різко падає».

Чи були недоліки в проведенні меліорації? Григорій Сапсай вважає, що помилкою було осушення не за басейновим принципом, а меліорація окремих ділянок. Ще одним прорахунком стало рішуче спрямлення річок, внаслідок чого паводок став більш потужним.

«Світовий досвід свідчить: якщо не проводити очистку каналів, вони будуть заростати, що нині спостерігається у внутрішньогосподарських системах. Потрібно, щоб на законодавчому рівні було прийнято норму, що власник землі повинен узяти зобов’язання підтримувати родючість ґрунту не нижче того, який він отримав. Щоб той власник думав, що через кілька років це, в першу чергу, вдарить по ньому самому, — впевнений професор. — Для цього потрібно підтримувати в належному стані меліоративні канали. Держава передала безплатно землю, та при передачі земель чомусь забули, що там є інженерні споруди, і лише згодом на рівні областей хотіли це надолужити».

Осушити не можна, заболочувати

Тим часом зміна клімату додає «болотним» проблемам нових нюансів. Координатор програм із зміни клімату Національного екологічного центру України Крістіна Рудницька вважає, що на Західній Україні збільшиться кількість природних катаклізмів, стануть частішими посухи, повені, смерчі, існує вірогідність поширення нетипових переносників захворювань, таких як малярія — коли умови для їх існування стануть підходящими. А малярійні комарі полюбляють якраз болото. З іншого боку, Крістіна Рудницька не виключила, що за загального підвищення температур відбудеться зміщення кліматичних поясів, і на Україну наступатимуть напівпустелі та пустелі. А осушені свого часу болотисті торф’яники теж поступово перетворяться на пустелю. До того ж за спекотних умов торф’яники не можуть існувати і займаються — пожежі під Москвою тому яскравий приклад. Фактично в центрі Європи починає виникати антропогенна пустеля, а оскільки процес руйнування торф’яного шару триває й далі, то нині навіть доводиться подекуди відновлювати болота.

Окрім того, виявилось, що природні болота контролюють уміст в атмосфері парникових газів. У «сухому» болоті розпочинається процес мінералізації торфу — осушене болото не знижує викидів парникових газів, а навпаки, стає їх джерелом. «Помилка меліорації на нашому Поліссі була в тому, що там в основному проводили тільки осушення, і це завдало певної шкоди природі, — вважає головний «водник» Рівненщини Леонід Каменчук. — Я переконаний: якщо меліорацію проводити розумно і коректно — тоді все буде добре».

ДОВІДКА «УМ»

Свого часу меліорацію проводили на всій території Рівненщини, але найактивніше — на Поліссі. В області налічується 390 тисяч га меліоративних земель: із них 250 тисяч га осушено гончарним дренажем, тобто за допомогою підземної розводки дренажних труб, які дозволяють забирати або знову подавати воду. Дренаж дає можливість осушувати найбільш болотисті землі. Інші 140 тисяч га були осушені відкритою сіткою каналів.