Успіння — це завершальне свято річного церковного циклу. Хоча присвячене воно смерті, але вважається радісним, богослужіння сповнене веселих пісень. Бо відзначається перехід Матері Божої від життя земного до вічності. Діва Марія ніби «заснула», і, за віровченням, ангели взяли її тіло з душею на небо. Церква вважає, що з того часу Марія стала Царицею Небесною, могутньою заступницею і покровителькою християн. Коли, де і як вона померла, у Євангелії нічого не сказано. Символіка свята базується на книгах апокрифів та на поглядах отців Церкви першого тисячоліття. Свою назву свято отримало у VI столітті. Про цю дивовижну подію довідуємося із твору невідомого автора кінця ІІ століття, що зветься «Слово про Успіння Святої Богородиці». За три дні явився Діві Марії архангел Гавриїл і сповістив від імені Христа час її переходу до вічності. На день її смерті в Єрусалимі зібралися апостоли, окрім Фоми. Вони на своїх плечах занесли її тіло до гробниці в Гетсиманському саду і три дні були поряд. Коли прийшов Фома, то хотів востаннє глянути на Богородицю. Коли гробницю відкрили — тіла там не було. Апостоли збагнули, що її взято на небо. Ікона «Успіння Богородиці» має спільні мотиви з іконою «Воскресіння Христового». Богослови пояснюють, що тут успіня зображується як пробудження у Царстві Божому.