Росiйський письменник Лев Толстой, описуючи в романi «Вiйна i мир» подiї початку XIX сторiччя, звернув увагу, що порочнi люди завжди об’єднуються для здiйснення мерзенної мети. На початку XX сторiччя на територiї iмперської Росiї все порочне об’єдналося пiд сатанинську, комунiстичну iдеологiю для зниження в людях людяностi.
Сьогоднi вiдчуваємо, що все порочне об’єднується знову для продовження на десятки рокiв спiльного з росiянами «хлебания щей лаптями», i не тiльки, бо Росiя без кровi — що город без моркви. Чому так i в чому вихiд?
Поета Володимира Маяковського в гiмназiї називали Ідiотом Полiфемовичем. Письменник Іван Бунiн зустрiчався з Маяковським i стверджує в «Окаянных днях», що прiзвисько точно вiдповiдало поведiнцi Маяковського в суспiльствi та творчостi, яка прислуговувала бiльшовицькому режиму. Безперечно, вiн був талановитим — багато висловiв стали актуальними, як i афоризми Козьми Пруткова: «Партия и Ленин — близнецы–братья...» «Если в партию сгрудились малые — сдайся враг, замри и ляг». Так i сталося: самi «малые» (за совiстю, за мораллю, за освiтою) об’єдналися проти основного ворога — народу, який дiйсно здався, завмер i невiдомо, коли вийде з цього стану.
Хтось заперечить — були й освiченi. Були. Я вчився в Київському iнститутi за часiв «вiдлиги». Ми й офiцiйно пiзнали, що таке радянська влада (студентам зачитали доповiдь Хрущова про культ особи Сталiна). Тiльки двоє з моєї групи захотiли стати членами КПРС, та ми не дали їм позитивної комсомольської характеристики. Вже через п’ять рокiв на зустрiчi однокурсникiв вони хизувалися партiйними навантаженнями. Здiйснилися пророчi слова Бунiна, що «полифемическое будущее России принадлежало несомненно им, Маяковским, Лениным»...
Сьогоднi в Українi офiцiйних партiй як блiх на дворовому собацi. Та це вже було: «Партии росли как грибы, и все пожирали друг друга» («Окаянные дни»). Смiливця, який прочитає програми всiх партiй (якщо вони є), чекає реєстрацiя в Книзi рекордiв. Та чи потрiбно це? Досить ознайомитися з кiлькома, аби переконатися, що всi вiдповiдають програмi партiї Ленiна: за добробут працюючих, за справедливiсть, за чесний суд, за безкоштовну освiту й медицину, за подолання корупцiї, за..., за..., за. Результат же їхнiх дiй — за недоторканiсть награбованого, за все, що за них...
Я проаналiзував дiяльнiсть основних парламентських партiй («Регiони», «Батькiвщина», комунiсти, «литвинiвцi») — працюють тiльки на себе i на розкол громадянського суспiльства. Верховна Рада майже не вiдрiзняється вiд Вєрховного Совєта — така безлика, все вирiшує зведене полiтбюро, але бiльш зухвала, бо «працює» на постiйнiй основi, щоб статки олiгархiв щорiчно подвоювались, а ми все бiльше зубожiли. А «Наша самооборона» — це щось нове?.. «Загони самооборони з’явилися пiсля Кишинiвського погрому в 1903 р. за кошти єврейського населення. Запасалися зброєю, бiльш гарячi займалися провокацiями. Так, у 1905 р. (за два тижнi до погрому в Житомирi) близько 300 самооборонцiв зiбралися за мiстом на мiтинг, де тренувалися в стрiльбi з пiстолетiв у портрет Государя Імператора (Олександр Солженiцин «Двiстi рокiв разом»)...
Коли в моїй свiдомостi поєднувалися слова Житомир, Луценко, пiстолет iз гумовими кулями, самооборона з нападками «польових командирiв» на Президента Ющенка (поки що словесними) — ставало зрозумiлим, що «Наша самооборона» утворилася (за кошти якого населення?) тiльки для провокацiй, як i її «прабабця».
Об’єднує всi партiї ленiнсько–троцкiстська iдея зверхностi зухвалої меншостi над бiльшiстю, яка у своїй основi (за їхнiми понятiями) нагадує отару, якою можна управляти за допомогою батога. Збиває цi партiї докупи i страх перед громадою, перед Новим Майданом, який на цей раз може об’єднати i всю Україну...
На громадському диспутi поет Сергiй Єсенiн вiдповiв, як вiн ставиться до радянської влади: «Положительно, но намордник на себя надеть не дам». Та надiли, як на Маяковського, Горького, Тичину, Рильського та на сотнi тисяч чесних громадян. Коли я спостерiгаю, як «совєтскiє iнтелiгєнти» обслуговують безликi партiї, складається враження, що i народилися вони в «намордниках»...
«Если бы выставить в музее плачущего большевика,... такое не увидишь и в века» — не побачили, хоч цьому пророчому вислову Маяковського майже вiк... Громадськiсть країн Європи, якi були теж пiд iмперським iгом, навчилися контролювати владу (вiдмежувалися вiд порочного), у нас навпаки — партiйнi «тушки» знову розмежовують Україну, втягують у неволю, в якiй вона була 350 рокiв, знову стає актуальною Шевченкова пересторога: «Погибнеш, згинеш, Україно, не стане знаку на землi»...
Тiльки небайдуже громадянське суспiльство, об’єднавшись, зможе накинути «намордника» на розбещенi вседозволенiстю i безвiдповiдальнiстю корумпованi партiйнi угруповання — примусити їх працювати на демократичну державу або вiдправити в музей. Усе решта — обман i безвихiдь.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
