«17 серпня ввечері нам почала телефонувати його літагент Женя Чупріна — мовляв, Олесь не відповідає на дзвінки, треба поїхати перевірити, що там. О 12.18 наступного дня я знайшов його у квартирі мертвим», — розповів «УМ» поет і друг Ульяненка Олесандр Моцар. Так збiглося, що напередодні померла улюблена кішка Уляна... Знак?..
За іронією долі, рік тому в цей час ми з Олесем обговорювали статтю, яку він мав нам написати до 85–річчя Павла Загребельного. Усім відомо, як приязно ставився до Ульяненка патріарх української літератури. Це почуття було взаємним: «З літератури пішла справжня література», — сказав по смерті Загребельного Ульян. По смерті Олеся ми скажемо: «З літератури пішла жорстка література». Хоча сам він був дуже теплою й ніжною людиною — такий парадокс письменницького таланту.
Олесь дуже переживав щодо скандалу навколо його передостанньої книги «Жінка його мрії», яку Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі фактично заборонила до продажу за «порнографічні моменти». Тоді Олесь ув’язався в судову тяганину, щоб відвоювати в цензури свою письменницьку територію. На його захист і підтримку стали письменники, журналісти та читачі. Заборонити Ульяна в Україні було все одно, що заборонити Чарльза Буковського у США. Для багатьох це була розвага, ритуальний танець із владою, а для Уляна, як згодом виявилося, великий стрес. Тоді він кілька разів потрапляв у лікарню: у знесиленого чоловіка стало гірше із серцем. Здавалося, Улян повернувся до життя, коли випустив у світ наступну жорстку історію «Там, де Південь» (мушу сказати ще важчу до читання, ніж «Жінка», проте брутально–гвалтівне буття молоді у загниваючому СРСР було викладено настільки правдиво, що не можна було відірватися від книги) й домігся перевидання попереднього скандального роману. Але здоров’я підводило: письменник переніс два мікроінсульти (цей удар переслідував і батьків Ульяненка), у понеділок почувався дуже погано...
Олесь Ульяненко народився 8 травня 1962 року в місті Хорол Полтавської області. Підлітком пішов із дому, після чого його університетами були медучилище, моршкола, військо, шахта, участь у національному політичному русі. У 1997 році він отримав безпрецедентну відзнаку — так звану малу Шевченківську премію за роман «Сталінка». Ні до цього, ні після цього подібного винятку члени Шевченківського комітету не робили нікому. З–під його пера вийшли відомі твори «Дофін Сатани» та «Знак Саваофа». За словами друга письменника Дмитра Мачура, Олесь якраз закінчив роботу над романом «Пророк», завершував антиутопію «Свині і перли», цього року його твори мали перекласти англійською та французькою.
Нам дуже не вистачатиме тебе, Уляне...