... А держава — потім

      Cвого часу одні сміялися, інші обурювалися, коли нових міністрів-силовиків особовому складу представляв глава Адміністрації новообраного Президента України Леоніда Кучми. Таке «ноу-хау» дало привід народним депутатам позлословити на рахунок того, що Кучма працює президентом в адміністрації Табачника. Але ті, хто спілкувався з Леонідом Даниловичем у часи його керівництва урядом, ставилися до «нововведення» поблажливо. Бо пам'ятали, як Прем'єр не соромився визнати свою недостатню компетентність, наприклад, у деяких питаннях сільського господарства. Приміром, у тому що краще обізнаний з ракетобудуванням, ніж з проблемами буряківництва, оскільки на полігоні «Капустин яр» провів більше часу, ніж удома. Тому перші, не зовсім умотивовані кроки нового Президента, можна було списати на рахунок незнання главою держави своїх нових функцій. Адже він лише починав освоювати стратегію і методи керівництва країною. У тому числі постулати та принципи, закладені в книзі Маккіавелі «Государ», яку полюбляв цитувати тодішній керівник його Адміністрації.

      Однак навряд чи міг хто передбачити, що майже за десять років Леонід Данилович так і не «вивчиться» на Президента, за що буде «переведений» зі «стажерів» у розряд «вихованців». Принаймні так можна трактувати сьогоднішнє становище Леоніда Кучми після одкровень партійних соратників його нинішнього головного «вихователя» — лідера об'єднаних есдеків. Демонструючи виняткові здібності та потенціал глави Адміністрації Президента, «партайгеносе» пана Медведчука, окрім усіх інших чеснот, наділили його ще й умінням перевиховувати 65-річних «підлітків». Про це без зайвої скромності заявив, наприклад, один із найближчих соратників Віктора Медведчука — народний депутат, заступник лідера об'єднаних есдеків Ігор Шурма в інтерв'ю газеті «СН». Дослівно це прозвучало так: «Медведчук главою Адміністрації Президента працює всього рік, а за цей рік і Президент став іншим, і його адміністрація змінилася». Таке, оприлюднене для широкого загалу судження, можна було б списати на «ідолопоклонство» пана Шурми перед своїм партійним вождем, якби не одне «але». А саме — за кілька місяців до цього з вуст соратника Віктора Медведчука вже прозвучала майже ідентична думка для інтернет-видання «Главред»: «І на сьогодні можна говорити, що з приходом Медведчука і Президент став іншим». Враховуючи ж жорстку ієрархічну підпорядкованість у структурах об'єднаних есдеків, повторювати без благословення партійного «гуру» одну і ту саму тезу його заступник навряд чи наважився б. Тому мимоволі спадають на думку пушкінські рядки: «Не хоче вже баба бути дворянкою стовповою, а хоче бути владичицею морською і щоб золота рибка служила їй». Що у перекладі на мову нинішнього політичного істеблішменту можна зрозуміти так: набридло Віктору Володимировичу бути «сірим кардиналом», і тому  його соратники вирішили дати зрозуміти широкому загалу, хто ж насправді є головною дійовою особою в державі. Бо якщо раніше пан Медведчук привселюдно визнавав: «Об'єднані соціал-демократи, справді, ніколи не цуралися участі у владі» або «Партію цікавить влада і цікавлять посади», то сьогодні його однопартійці, очевидно, вважають, що свого домоглися і настав час дати зрозуміти це всім.

      У принципі ті, хто відслідковував кроки Віктора Медведчука на політичній стезі, могли переконатися — він дійсно «не цурався участі у владі». І слави також. Персональний сайт лідера «об'єднаних» подає його не лише як повного кавалера ордена «За заслуги», а ще й акцентує увагу на тому, що: «В Україні лише 16 її громадян удостоєні бути орденоносцями відразу трьох ступенів цієї відзнаки». Інформація хоча й важлива, але явно неповна. Чому, наприклад, не описати надзвичайні заслуги пана Медведчука перед народом України, за які він удостоєний бути «одним із 16», або ратні подвиги, що всього за рік піднесли старшого лейтенанта запасу до звання полковника? Для чого скромність, коли йдеться про владу? Хіба не задля неї Віктор Володимирович міняв уподобання і погляди, щоб переконати у своїй відданості навіть тих, хто знав про його зневажливе ставлення до себе?

      Приміром, десять років тому кандидат у нардепи Віктор Медведчук свого нинішнього «патрона» через газету «Независимость» оцінював так: «...Ви запитуєте, чому ми довели економіку до такого стану? Я бачу основну причину в тому, що Кабінет Міністрів населяють люди, не здатні справлятися зі своїми завданнями. Це вина Президента, парламенту. Наприклад,... пан Кучма не міг і, як на мене, ніколи не зможе бути корисним сьогоднішній Україні на цій посаді. Що зробив Кучма, прийшовши до влади? Він не захотів, щоб йому розповідали, який той чи інший міністр у справі, а дав список прізвищ і звелів затвердити його... Кучма з компанією у тиші кабінетів безконтрольно штампували потрібні, на їх директорське розуміння, закони і в підсумку опутали по руках й ногах і без того дистрофічну економіку. Було знищено навіть те перспективне, що народилося ще до правління Кучми...»

      Так що опальний екс-Прем'єр вже тоді мав змогу оцінити «благородство» та почуття вдячності, якого можна чекати від нинішнього глави Адміністрації. Адже декрети Леоніда Кучми сприяли швидкому збагаченню бізнесових структур, до яких мав відношення і Віктор Медведчук. Однак замість хоча б нейтрального ставлення до вчорашнього глави уряду, Віктор Володимирович публічно поставив хрест на політичній перспективі пана Кучми. Своє реноме противника екс-Прем'єра він підтвердив і підтримкою кандидатури Леоніда Кравчука на президентських виборах. Але доля розпорядилася по-іншому — у 1994 мрія Віктора Медведчука про депутатство  перетворилася на «фата моргану», а Леонід Кучма став Президентом України.  

      Про все це, як і про свою відставку з посади першого заступника Голови Верховної Ради України, нинішній глава президентської Адміністрації та його «об'єднані» сподвижники сьогодні не згадують, напевне, з кількох причин. І чи не найголовніша з них — небажання засвітити «проколи», які розвіюють міф про надзвичайні здібності лідера СДПУ (о) в царині прогнозування, моделювання ситуацій та управління ними в публічній політиці. Підкреслюю, в публічній політиці. Звичайно, він сильний в іншому, але це не ті якості, які заслуговують на повагу і є основоположними в системі координат загальнолюдських цінностей. Бо, як зазначив політолог Володимир Малинкович в «УП», Медведчук звик проводити потрібні йому рішення за допомогою інтриг і персонального тиску. У цьому, очевидно, він дійсно багато чого досягнув.

      Взагалі складається враження, що Віктор Володимирович призначений есдеками регентом при «малолітньому» Президентові. Навіть у народного депутата Олександра Волкова, готового завжди стати на захист авторитету гаранта незалежно від своєї віддаленості чи наближеності до Леоніда Кучми, урвався терпець. В одному зі своїх інтерв'ю, опублікованому на днях інтернет-виданням «главред. інфо», він зауважив: «...не робить Президентові честі те, про що говорять у народі, що не він керує державою, а державою править Медведчук. До того ж робить це у Президента за спиною. Можна робити все, що завгодно, можна давати поради, можна підказувати Президентові, але не можна приймати рішення замість нього».

      Думки Олександра Михайловича навряд чи будуть донесені до глави держави. Вони явно застрягнуть в «ситі» президентської Адміністрації, яка займається передусім не об'єктивним інформуванням Президента щодо найважливіших подій у житті держави, а створенням міфів про особливу відданість гарантові та незамінність головного кризового менеджера. Щодо останнього, то дехто з політиків уже винайшов нову формулу — мовляв, якщо вам у житті не вистачає кризової ситуації, то найміть до себе менеджером лідера об'єднаних есдеків. Відносно ж думок, що країною «править Медведчук», то це, очевидно, м'яко сказано. Олександр Волков явно пощадив самолюбство Леоніда Кучми. Бо інакше міг би додати, що не лише править, а ще й підставляє главу держави на кожному кроці, перетворивши його у слухняне знаряддя досягнення своєї мети. І хоча «партайгеносе» Віктора Медведчука досить часто заперечують  використання ним свого службового становища на користь очолюваного ним «політичного холдингу», проте час від часу вони все-таки проговорюються. Вже згадуваний нардеп пан Шурма обурювався діями свого колишнього соратника — заступника Голови Верховної Ради Олександра Зінченка: «А хіба в нас, партійців, не було претензій до Зінченка? Він як віце-спікер жодного разу на фракцію не прийшов. Коли до нього підходять партійці і просять слово для виступу, він же ніколи не дозволив, грубо кажучи, використати своє крісло». Тобто дотримання заступником Голови Верховної Ради законності і регламенту, на думку одного з лідерів об'єднаних есдеків — це погано. А що добре? Очевидно, наступне: «...є Медведчук зараз, подивіться, як він ставиться до своєї партійної структури. Він сформував достатній кадровий потенціал, що виразилось і в останніх призначеннях. Це що, погано? Партія має професіоналів, і держава їх може використати».

      Тут, напевно, варто би уточнити, що не держава їх використовує, а навпаки — вони її. І це досить чітко сформулювала Юлія Мостова у своїх оцінках правлячої еліти: «Наприклад, команда Медведчука. Хто б туди не потрапив, скільки би благих намірів щодо забезпечення національних інтересів він не мав, він не зможе реалізувати свої знання і бачення. Віктор Медведчук — людина недурна. Він може нормально, а іноді — дуже добре організувати роботу. Але давайте згадаємо, півтора року він перебуває на Банковій, і у мене лише одне питання: що суспільно корисного Медведчук зробив, перебуваючи на своїй посаді, будучи, по суті, другим фокусом влади у країні, майже на рівні з Президентом? Так, я знаю, що він зробив для своєї партії: він розставив величезну кількість кадрів по всій країні, зміг наростити серйозний фінансовий ресурс, одержати вплив практично на всі державні інституції. Але я питаю: що він зробив для країни?...Для забезпечення національних інтересів нічого не робилося, лише винятково для особистої політичної сили, для себе і на огризках часу — для Президента».   

      З урахуванням реалій сьогодення та останніх подій можна вже навіть сумніватися в тому, що Віктор Володимирович хоча б «огризки часу» виділяє для роботи на главу держави. Швидше за все, останній поставлений в умови, за яких змушений виконувати те, що йому планує головний канцелярист. Чесно кажучи, Леонідові Кучмі можна поспівчувати — в його близькому оточенні по суті немає людей, на підтримку яких він міг би сподіватися. Бо якщо раніше Олександр Волков, Леонід Деркач, Володимир Литвин, Юрій Кравченко, попри гризню між собою, були одностайними в головному — відданості Президентові, то сьогодні главу держави оточують люди не з його команди. Адже керівників МВС та СБУ вважають креатурою Віктора Медведчука. Якщо ж вони дійсно завдячують своїми посадами саме йому, то будь-які накази гаранта, які не відповідають інтересам лідера об'єднаних есдеків, хоч і не відкрито, але саботуватимуться керівництвом цих силових структур. А щодо Генерального прокурора, то його теж «підперли» людьми, яких вважають близькими до лідера есдеків. Тому він ніколи не зможе дізнатися про реальний стан дотримання законності в Україні. Останнє підтвердження цьому — вибори міського голови в Мукачеві. Дуже сумнівно, що головна наглядова інстанція за дотриманням законності в державі, якій він доручив розібратися у всьому і доповісти до першого травня, зробить це дійсно об'єктивно. І справа не в тому, що першого заступника Генпрокурора Віктора Кудрявцева, який побував у Закарпатті, начебто супроводжував до літака представник об'єднаних, головне — хто виконуватиме наказ Президента. Адже симпатії та антипатії, як і дотримання букви закону Віктором Кудрявцевим, на Закарпатті знають давно. Приміром, редактор «Закарпатської народної газети» Петро Гойс у номері за 23 лютого 2002 року так розповідав про своє «знайомство» з прокурором паном Кудрявцевим у 1999 році: «...віце-спікер Медведчук «народив» особисте подання до Генпрокурора Потебенька, начебто газета компрометує його як політичного діяча... 23 лютого 1999 року було представлення нового прокурора області Кудрявцева і на цьому представленні я поцікавився, чи він політично не заангажований. Кудрявцев... якось невпевнено пробурмотів, що ніякі політичні замовлення не виконуватиме. А ще через день мене викликали до прокуратури... Я стояв у наручниках перед Кудрявцевим, який намагався мене просвітити. Він запитав: «Ти хоч розумієш,  проти кого пішов?» Тоді я зрозумів, що слова Кудрявцева про політичну незаангажованість були нещирими. Він служив».

      А ось рядки із заяви нинішнього парламентарія, а тоді кандидата в народні депутати України Сергія Ратушняка до Президента, Генпрокурора, голови ЦВК, Уповноваженого з прав людини, опублікованої в тій же газеті: «В.В. Кудрявцев з метою перешкодити мені бути обраним народним депутатом України не тільки порушує мої права, розповсюджує інформацію, яка фактично вже спростована рішенням суду, а і висловлює неповагу до рішення суду, винесеного іменем України». Додаймо до цього незаконну санкцію пана Кудрявцева на обшук в кабінеті і квартирі колишнього голови Печерського райсуду Києва Миколи Замковенка, який став неугодним владі, та ще кілька епізодів його діяльності і тоді стане зрозумілим, яку оцінку подій у Мукачеві одержить Президент.  Реальну  чи потрібну об'єднаним есдекам? А в «запасі» у Віктора Володимировича є ж ще і Ольга Колінько...

      Словом, хоч бери і проводь антитерористичну акцію з визволення Леоніда Кучми з полону об'єднаних есдеків. Інакше  враження, що глава держави проявляє законодавчу ініціативу, або навпаки — накладає вето на закони з дозволу свого канцеляриста, переросте у впевненість. Приміром, він відмовився дати життя схваленому парламентом закону, який забороняв членство в партіях податківцям, що в першу чергу звільнило б від «рабства» підлеглих брата Віктора Медведчука, зате ініціює прийняття законодавчого акту про легалізацію коштів «грошових мішків». Тобто пропонується узаконити мародерство тих, хто протягом останніх півтора десятиліття грабував народ, щоб вони стали «білими й пухнастими». Можливо, пану Медведчуку та його соратникам цей закон дійсно життєво необхідний, але запитайте, чи такої ж думки про нього десятки мільйонів наших співгромадян, які живуть за межею бідності?

      Один із найближчих соратників лідера СДПУ(о), восхваляючи  нинішнього керівника президентської Адміністрації, підкреслив: «Я вважаю, що де б не працював Віктор Медведчук, в будь-якому випадку він не відходив би від тих канонів, від тієї платформи, на якій стоїть партія». Інший — доповнив образ пана Медведчука словами про те, як він «кожен день працює на партію». Судячи з усього, до цієї роботи останнім часом підключили і Леоніда Кучму. Незрозумілим залишається лише одне — хто ж тоді працюватиме на благо нашого народу і держави?

      А щодо підтримки об'єднаними есдеками нинішнього Прем'єра Віктора Януковича як кандидата в майбутні Президенти, то заслуговує, напевне, на увагу думка двох політологів, яку вони оприлюднили в «Українській правді»:

      — Така вже в нас країна недосконала — всі, хто починає товаришувати з паном Віктором Медведчуком, чомусь стають вкрай непопулярними з електоральної точки зору.