Як селищний голова Коцюбинського київський ліс ділив
— Там лісу немає, то деревинна рослинність! — пояснював мешканцям Коцюбинського селищний голова Садовський, коли ті через півроку довідалися, що десятки гектарів лісу готують під вирубку. — І ділянки отримають ваші сусіди, жителі селища. Чого хвилюватися? Інфраструктуру розбудовуємо...
— Як–то «деревинна рослинність»? І чому ми про ваше рішення нічого не знали?
— Не цікавилися, мабуть, просто...
Приблизно такий діалог відбувся між коцюбинчанами і селищним головою у 2009 році, коли 501 ділянку в лісі було вирішено виставити на продаж. Люди обурилися — їх ніхто не запитував, із ними не радилися, від них приховували...
«Якби не інтернет, можливо, ми й рік не знали б про «дерибан», — говорить жителька Коцюбинського Ірина Федорів. — Хтось із коцюбинчан випадково натрапив у інтернеті на оголошення про продаж земельних ділянок по 15 соток кожна. Мешканці, довідавшись, були здивовані, бо і припустити не могли, де це раптом у Коцюбинському з’явилося стільки вільної землі. А вже згодом, коли почали зустрічати в лісі ріелторів iз клієнтами, зрозуміли, про які території йдеться».
Новина обійшла все селище, почали збиратися активісти, розгорнулася громадська кампанія iз захисту насаджень. Перше, що з’ясували коцюбинчани, — терміна «деревинна рослинність» взагалі не існує, а Садовський продає ліс першої категорії, який рубати заборонено (такий висновок зробили експерти з Інституту ботаніки НАН України). Друге — що територія, яку віддають під забудову, належить не Коцюбинському, а Київському лісопарковому господарству, а Київрада на знищення «легенів столиці» нікому дозволу не давала. Тобто фактично з таким самим успіхом пан Садовський міг підписати рішення про переділ Хрещатика чи Європейської площі, що не мало б ніякої юридичної сили.
Однак у цьому випадку київська влада на оборудку Садовського чомусь просто «заплющила очі».
Указ Президії Верховної Ради УРСР виконано!
Активісти звернулися до МВС, аби довідатися, хто отримав право власності на ділянки. Там надали таку інформацію: ділянки безплатно отримали близько сотні мешканців Дніпропетровської області, школа бойових мистецтв «Пересвіт» та депутати Коцюбинської селищної ради, які синхронно й оперативно подали заяви до селищної ради.
«Депутати тоді просто роздали ці ділянки, аби потім остаточно «закріпити» за собою, — говорить іще одна активістка Юлія Васіна. — Ми спілкувалися з юристами і дізналися про таке: якщо землю перепродати тричі, четвертий власник стає «добросовісним», тобто забрати в нього територію не зможе навіть суд. Крім того, слідчий Ірпінського міськвідділу МВС з’ясував, що підписи на заявах для отримання ділянок підроблені, а відтак і акти на право власності є недійсними. Але при цьому все одно «караван пішов». Трохи згодом Садовський підписав документ, який важко коментувати. Уже після поділу, після отримання актів, коли й дурневi було зрозуміло, що оборудка незаконна, що ліс до селища не має відношення, селищний голова постфактум розширив межі Коцюбинського, відповідно до... Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11 лютого 1941 року. Тобто Садовський виконав розпорядження керівництва країни, якої не існує вже два десятки років!».
Лісові бойовики і виборчі «каруселі»
«Стати першими мешканцями Коцюбинського лісу виявили бажання «монахи Шаолінь», — розповідає противник вирізки лісу В’ячеслав Колісник. — Точніше, школа східних бойових мистецтв «Пересвіт», яку очолює ідейний натхненник місцевої партії «Пряма дія» Андрій Старовойт. Вони першими встановили паркани в лісі й почали вирубку. Зараз «Пересвіт» збирається на базі однієї зі шкіл Ірпеня, але нове приміщення в Коцюбинському лісі вже почали будувати, і Старовойт говорить, що це «благо». Але наскільки мені відомо, ця школа просто готує бойовиків і, можливо, силовий підрозділ «Прямої дії». Головує в ційпартії Володимир Жарков, що дуже хоче стати мером Коцюбинського...»
Згодом виявилося, що «бойовики» у лісі не самі — на останніх виборах у списках з’явилися вулиці, про існування яких ніхто не знав, і люди, яких в очі не бачили. «У селищі з’явилося тринадцять нових вулиць, причому одна з них була зареєстрована на двох виборчих дільницях, — розповідає Ірина Федорів. — Добре, що ми це виявили й під час прес–конференції Ющенка звернулися із проханням розібратися в ситуації. «Липові» вулиці й «мертвих душ» зі списків виключили. В іншому разі могли повторитися «каруселі», як у 2004 році».
Референдуму — ні!
У січні активісти пробували провести референдум, аби скасувати рішення Коцюбинської селищної ради про забудову лісу. Місцева влада всіляко заважала його реалізації: то «шапка» на документах не така, то за скороченим «Іван.» не можна визначити, як людину по–батькові. Тому референдум було визнано таким, що не відбувся.
А навесні про себе вирішив заявити місцевий депутат Володимир Жарков, його політична сила «Пряма дія» та вірні «монахи Шаолінь». Пан Жарков ініціював свій референдум «під вибори» — аби надати селищу статус міста обласного підпорядкування. Але, по–перше, учасників було менше необхідних 50 відсотків, по–друге, людей більше цікавив не статус міста, а проблема лісу, і по–третє, селищна рада заявила, що Жарков не зареєстрував захід в органах місцевої влади. Відтак і цей референдум не відбувся, а «Пряма дія» «засвітилася» не з найкращого боку — одна з однопартійок Жаркова визнала, що члени «Прямої дії» отримали ділянки в лісі, а сам пан Жарков заявив, що захистити ліс не може, бо «це юридично зробити майже неможливо».
Згодом лідер «Прямої дії» збирав журналістів в УНІАНі та говорив, що його референдум тільки «планується», при тому «на дверях» поставив «свою» людину, яка вирішувала, кому з журналістів на прес–конференції дозволено бути. Кореспондент «УМ», наприклад, після розмови з Жарковим у Коцюбинському поспілкуватися із депутатом тепер не зміг — вірний товариш пана Володимира Петро Щербина (до речі, також і «хороший друг» київської влади — колишній «консультант із медіа» Сандея Аделаджі) цього зробити не дозволив...
Для чого Жаркову робити з Коцюбинського місто обласного підпорядкування? За однією з версій, якщо селище змінить статус, поділений ліс «відійде» від Києва, стане частиною Коцюбинського, у такий спосіб «легалізуючи» незаконну забудову.
Дерибан–2: «Не «хапнемо» ми — забере Київ»
Минулого місяця голова Садовський фактично оголосив початок нового «дерибану», але вже «для людей». Голова скликав збори, гукнувши своїх потенційних виборців на годину раніше офіційного початку, аби активісти не стали свідками «доброї новини». Садовський, не затвердивши ні голову, ні секретаря зборів, пообіцяв людям дати земельні ділянки в лісі, який ще лишився нічиїм. «Депутати селищної ради потом і кров’ю проклали шлях до нового генплану, — урочисто говорив голова. — Тепер наше селище розширюється завдяки включенню до його території лісу! Пишіть заяви на землю в лісі, яку ви маєте право отримати за законом!». І люди зустріли цю «добру новину» з радістю. Одного з противників вирубки, який випадково потрапив у залу й висловив своє незадоволення стосовно намірів Садовського, його ж сусід почав бити ціпком по голові. «Не візьмемо ми — забере Київ!» — мало не скандував голова.
«Це просто передвиборчий фарс, — розповідає Ірина Федорів. – І мені соромно за тих людей, які повірили Садовському. Зала розрахована на 300 людей, і їх там було дійсно близько 300. Ми робили фотознімки і вели відеозйомку, а потім рахували присутніх по головах. Їх виявилося трохи більше трьох сотень — разом з юристами, гостями та журналістами. Секретар зборів оголосив, що всього зареєструвалось 887. Для того, щоб був кворум, потрібно, щоб у залі була половина від зареєстрованої кількості учаників. Тобто щонайменше 444 зареєстрованих коцюбинчан. Лічильну комісію ніхто не створював, голову не обирали. Не було мандатів. Більше того, до зали міг потрапити будь-хто через відчинені «непарадні» двері. Я шукала секретаря, аби внести в порядок денний питання про надання лісу статусу національного парку і написала записку в президію...»
Частина присутніх зааплодувала у відповідь на таку пропозицію, але Садовському вона не сподобалася. Питання щодо парку на голосування він поставив, але вирішив, що «за» проголосувала меншість, тому ініціатива так і лишилася ініціативою.
Битва титанів
Ідею щодо надання лісу статусу національного парку взяв на озброєння Володимир Жарков. Схоже, розуміючи, що як кандидат у мери він «здає позиції», лідер «Прямої дії» знову почав кликати журналістів в УНІАН (причому тепер на прес–конференції пропускає абсолютно всіх) і говорити про те, що лісу біля Коцюбинського треба надати статус національного заповідника. Такий–от «робін гуд–захисник» з’явився. Щоправда, Жарков дещо сплутав поняття — він хоче, аби в лісі можна було збирати гриби та розпалювати вогнища, але в національному заповіднику це заборонено. Мабуть, депутат не дочув чи не зрозумів, що активісти пропонують створити саме парк — аби просто унеможливити вирізку і забудову. На питання, чому за минулого «дерибану» Жарков нічого не зробив, аби ліс не рубали, більше того — дозволив своїм однопартійцям отримати в ньому ділянки, депутат відповів так: «Відбулися слухання щодо збільшення межі селища на 400 га. Тобто лісу не буде. Не буде наших легенів, ми перетворимося на ще одну промислову столицю чи все буде забудовано котеджами. Дерева вирубують під різними приводами: там сірчану кислоту налили, там ще щось... Не буде по–іншому лісу, а тому позиція змінилася»...
...А поки триває битва двох великих титанів–претендентів на крісло мера маленького селища Коцюбинське, активісти збирають підписи для відкриття національного парку і готуються до судових засідань iз приводу «дерибану», не втрачаючи надію, яка, як відомо, живе найдовше.
