Життя дорожчає у нас, зростають цiни, наче рифи,
На воду, свiтло i на газ знов пiднiмаються тарифи.
Пенсiйний вiк пiднiмуть всiм,
бо вдома нiчого сидiти.
Нехай тодi, немов бур’ян,
зростають i онуки, й дiти.
Хто за квартиру заплатив,
не знає, що йому поїсти.
Невже повинна бiднота на ту роботу рачки лiзти?
Якiсь субсидiї давать почнуть голодному мiзернi,
А багачi для бiдноти закони видадуть химернi...
Щоб економiку пiднять,
знiмають з нас останню «шкуру»,
А ми продовжуєм мовчать,
мов блекоти об’їлись здуру.
Життя вирує i буя, та людям нiколи радiти,
Невже у злиднях, як колись,
повиростають нашi дiти?..
Наталiя ЛЕЩЕНКО
Київ