У списках значаться

3 серпня в Бразилії завершилася 34–та сесія ЮНЕСКО, на якій українські історично–культурні пам’ятки — Софію Київську і Києво–Печерську лавру — могли занести в перелік об’єктів підвищеного ризику. Через активний будівельний бум навколо цих храмів, який загрожує безцінним пам’яткам руйнацією. Відстоювати честь української держави і тримати обличчя перед світовим співтовариством поїхали заступник міністра культури і туризму Тимофій Кохан, перший заступник голови Держслужби з питань національної культурної спадщини Яків Діхтяр і радник Національної комісії у справах ЮНЕСКО МЗС Роксолана Іванченко. У Київ чиновники повернулися зі щитом. Як проходили переговори в Бразилії і що робитиметься у столиці для подальшої безпеки видатних пам’яток давньоруського зодчества Яків Діхтяр розповів нашій газеті у своєму кабінеті в Лаврському провулку, що розташований, до речі, на території Києво–Печерської лаври.

Правила гри в буферних і охоронних зонах

— Якове Яковичу, на 34–й сесії ЮНЕСКО мали розглядати питання про внесення в «чорний список» об’єктів культурної спадщини, яким загрожує небезпека, серед них було два українські національні заповідники — Софія Київська і Києво–Печерська лавра. Не внесли. Які аргументи представила українська сторона?

— Ці об’єкти ідуть під одним номером і називаються «Київ. Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами. Києво–Печерська лавра». Якщо виключають одну пам’ятку, друга виключається автоматично. Ще в лютому, коли в Севільї формували порядок денний 34–ї сесії, виникло питання про те, щоб включити Софію і Лавру в список об’єктів, що перебувають під загрозою. Коли це стало відомо, ми провели кілька нарад у Мінрегіонбуді з представниками ЮНЕСКО, Міністерства культури, забудовниками, міським управлінням охорони пам’яток культури, були зроблені певні кроки...

— Які кроки?

— Було запропоновано прискорити розробку генерального плану міста Києва, точнiше історико–архітектурного опорного плану і визначення меж території пам’ятників, зон охорони, і в тому числі буферних зон і режиму використання цих територій. Крім того, було запропоновано місту розробити концепцію регенерації буферних зон. Є дві зони — зона Києво–Печерської лаври і зона Софії Київської, які на сьогодні не мають ніякої концепції щодо забудови, реконструкції, реставрації. Ми запропонували зробити таким чином, щоб це була комплексна концепція, в якій передбачається визначити ті ділянки, які можуть бути забудовані, ті об’єкти, які можуть бути реконструйовані, і ті об’єкти, які підлягають тільки реставрації. Але найголовніше в цій роботі — визначення параметрів нових будівель: якщо це новий об’єкт, то він має бути таких–то розмірів і мати стільки–то поверхів . Щодо реконструкції: якщо будівля потребує надбудови з технічних причин, то це має бути півповерху, поверх чи три поверхи? З реставрацією немає таких проблем, бо реставрація не передбачає зміни пам’ятки, а при реконструкції може бути надбудова, прибудова, тому ці параметри мають бути дуже чіткими.

— Мова про те, щоб не будувати нових об’єктів у цих буферних зонах узагалі, я так розумію, не йде?

— Ні, бо це неможливо. Місто має розвиватися, будинки треба реконструювати. І ті ділянки, які були свого часу розчищені — якщо ви пам’ятаєте, в 1970–х роках, коли готувалися до Олімпіади, ветхі будиночки зносили, або зараз є такі будівлі, які не прикрашають місто і вони не є пам’ятками, їх можна розібрати і на цьому місці збудувати нові будівлі. Але яких розмірів, яких параметрів, якої висоти — це все має бути чітко прописано в концепції.

— Яка висота будівель не зашкодить пам’яткам?

— Це залежить від навколишньої забудови. Якщо поруч стоїть будинок, скажімо, 32 метри, то говорити, що біля нього треба збудувати будинок 12 метрів — нелогічно, бо вони дисонуватимуть. Це має бути визначено поквартально: от у цьому кварталі, скажімо, не більше 12 чи 15 метрів, в цьому кварталі — 22 метри, а в цьому кварталі може бути й 32 метри.

У 2005 році вже було розроблено науково–проектну документацію на замовлення Мінрегіонбуду стосовно буферних зон Софії, де було визначено межі цієї буферної зони і режими використання. Але там є один некоректний припис: «Гранична висота нових будинків і надбудов не повинна бути вищою від висоти прилеглої традиційної забудови, що становить 12—25 метрів. Перевищення в кожному випадку потребує спеціальних компенсаційних обґрунтувань, які мають здійснюватися за розробки (умови) історико–містобудівних обґрунтувань». Тобто якщо я зроблю історико–містобудівне обґрунтування, яке говорить, що можна будувати 41 метр, то замовник спокійно будуватиме 41 метр, що власне й сталося на вулиці Гончара, 17/23.

— А ті, хто нечесно розробляє ці положення, ніяк не караються?

— Ні, ви ж знаєте, все вирішують гроші. Тому найбільш різкої критики під час наради зазнав саме оцей пункт, Міністерство запропонувало внести зміни в частині визначення меж — де має бути 12 метрів, а де 25, тому що це зовсім різні висоти. Крім того, було запропоновано КМДА накласти мораторій на відведення ділянок у буферних зонах і надання дозволів на проведення будівельних робіт до врегулювання цих питань — концепція забудови, зміни в науково–проектній документації

— І мораторій ввели?

— Це рішення має прийняти місто, таку пропозицію подали, і я сподіваюсь, що якоюсь мiрою її приймуть.

Будинок на Гончара 17/23 — уже не загроза

— Коли планується затвердження Генерального плану Києва?

— Цю частину, яка стосується історико–архітектурного опорного плану і визначення історичних меж, планують прийняти наприкінці цього року, а сам генплан — у наступному році.

Після того, як ми почали проробляти ці питання в Києві, Міністерство культури направило в комісію зі світової спадщини інформацію про ті кроки, які здійснюють уряд, Міністерство культури і місто. І коли ми приїхали на 34–ту сесію ЮНЕСКО, то це питання вже ніби було вирішено — резолюція лежала в тій частині, яка навіть не підлягає обговоренню. І перше, чого ми добилися, щоб нашу Софію заслухали в рамках обговорення цієї проблеми. А попередньо ми провели переговори практично з усіма делегаціями, які входять до цього комітету — їх 21, дали пояснення, що робиться. Скажімо, в частині того ж об’єкта на вулиці Гончара, 17/23 уже досягнуто домовленості, що будівля буде понижена і домовилися про переопрацювання фасадної частини, яка викликала велику критику громадськості і експертів ЮНЕСКО. Останній експерт, який сюди приїжджав, представник Росії, теж висловив свою думку на сесії, але це не була різка заява, що об’єкт на вулиці Гончара загрожує Софії Київській. Він дійсно розташовується на відстані близько 200 метрів від Софії, і якщо чимось і може загрожувати, то тільки перевищенням висоти. Тому враховуючи, що забудовник прийняв рішення зменшити висоту будівлі й переглянути архітектурне вирішення фасаду, в принципі цей об’єкт уже не становить загрози. Крім того, забудовник узяв на себе зобов’язання щодо реконструкції прилеглих будинків, перекладки комунікацій.

Мабуть, ми представили достатньо вагомі аргументи в переговорах з делегаціями, бо вони практично всі нас підтримали.

Питання про внесення нас у списки на виключення навіть не ставилося.

— Проте ЮНЕСКО контролюватиме й надалі питання, пов’язані з нашими найбільшими пам’ятками?

— Звичайно, я вже казав, що в лютому зазвичай формується перелік питань для розгляду на найближчій сесії, тому до 1 лютого нам треба подати інформацію про те, що робиться в буферних зонах Софії і Лаври.

— На вашу думку, якби не міжнародні організації, чи не довели б ми наші історичні пам’ятки до ручки?

— Ні, це виключено. Як би там не було, але знакові для України об’єкти — це і Софія, і Лавра, і Хортиця, і Херсонес — перебувають під пильним наглядом держави, в тому числі центральних органів — Міністерства культури і туризму, Міністерства регіонального розвитку і будівництва, Держслужби з питань національної культурної спадщини, і місцевих органів. Так що я не вбачаю загрози для культурної спадщини.

— Ви сказали, що питання про внесення Андріївської і Кирилівської церков у списки культурної спадщини ЮНЕСКО на цій сесії не стояло.

— Звичайно, як воно могло постати, якщо Андріївська і Кирилівська церкви ідуть як розширення об’єкта Софія Київська? Коли цей об’єкт є під загрозою, то як же додавати нові? Ці об’єкти були включені в попередній список тільки в 2009 році, на сьогодні на них готується номінаційне досьє. У лютому прийшло підтвердження, що ці об’єкти відповідають критеріям ЮНЕСКО, але щоб виносити їх на розгляд якоїсь сесії, необхідно щоб цей документ був повністю підготовлений і щоб оргкомітет запланував розгляд питання про включення цих об’єктів до реєстру культурної спадщини. Зараз це питання не стояло. От ви говорите про Кирилівську церкву, а в нас є об’єкти, які включені до попереднього списку ще з 1989 року — наприклад, історичний центр Чернігова, або культурний ландшафт каньйону Кам’янець–Подільського, на які досі не завершене номінаційне досьє, треба підготувати дуже великий пакет документів.

Конференція з проблем «храм + заповідник»

— На осінь у Києві призначена конференція ЮНЕСКО, що на ній будуть розглядати?

— Вплив на збереження об’єктів культурної спадщини релігійних організацій, оскільки більшість об’єктів культурної спадщини — це культові споруди. І від ставлення релігійної громади до цього об’єкта може або бути проблема з цим об’єктом, або не бути проблеми. Так є у всьому світі. Коли Україна вийшла з такою ініціативою, її підтримали і на 34–й сесії, обговорювали дати проведення, питання, які треба розглянути і які країни, які делегації будуть запрошені.

— Це ідея виникла у зв’язку з Лаврою?

— Ні, ця ідея виникла у зв’язку з загальною проблемою, яка пов’язана з тим, що як в Україні, так і в усьому світі значні об’єкти культурної спадщини, в тому числі занесені до списків всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, перебувають у користуванні релігійних громад. А питання катакомб–печер теж обговорювалось із делегаціями, і ми дали пояснення, що обвал у печерах трапився ще у 2005 році, після того було запроваджено гідромоніторинг території, проводяться роботи з укріплення схилів, водовідведення, і з травня 2005 року якихось негативних явищ у печерах не було. У рамках підготовки до Євро–2012 перед­бачені значні кошти і для Софії, і для Лаври на підготовку до туристичного напливу, пов’язаного з чемпіонатом світу з футболу. Сподіваюсь, що ці кошти дадуть змогу врегулювати питання, які зараз стоять перед храмами.

— Які суми передбачені?

— Я не знаю про Софію — вона не нашого підпорядкування, а на Лавру передбачено близько 180 мільйонів. За ці гроші можна вирішити дуже багато проблем.

— Але це за умови, що Лавра залишиться заповідником, а не перейде в руки Московського патріархату, як про це говорять.

— Я б не сказав, що стан об’єктів у самому монастирі гірший, ніж у нас у заповіднику. У них усе–таки є свої кошти, і вони дуже багато роблять — гідромоніторинг у 2005 році вони запровадили за власний кошт, вони здійснюють багато протизсувних заходів і в цьому якраз приклад позитивної співпраці з релігійною громадою.

— Чи допускаєте ви, що Лавра може повністю перейти в руки Московського патріархату?

— Я не думаю, що таке ближчим часом може трапитися, тому що як монастир допомагає заповіднику, так і заповідник допомагає монастирю. Наскільки я знаю, вони претендують на певні об’єкти, але питання «віддайте нам все» ніколи не стояло. І на останніх нарадах, які проводили стосовно відселення сторонніх організацій, діяльність яких не пов’язана з діяльністю заповідника, монастир не порушував такого питання.

— Ви маєте на увазі художні майстерні?

— Не тільки. Є академія управління кадрами, музей театрального мистецтва, музей декоративного мистецтва, є дрібні підприємства Міністерства культури, які тут розташовуються — в тому числі й державна служба, але ж ми не пов’язані безпосередньо з діяльністю заповідника і з діяльністю монастиря. Мабуть, такі організації мають бути відселені, якомога більше об’єктів мають бути передані заповіднику і церкві. Ви ж, мабуть, знаєте, що у фондосховищах заповідника зберігається значна частина музейних експонатів — 80—85%, якби були виставкові приміщення, то люди побачили б значно більше, ніж бачили досі.

— І майстерні, ви вважаєте, теж треба відселити?

— Ну, розумієте, майстерні — це дуже проблемне питання, але завдання перед КМДА було поставлене таким чином, щоб місто знайшло для художників рівноцінні приміщення. Ділянка, на якій розташований 30–й корпус, це оглядовий майданчик, якій підлягає серйозній реконструкції, в тому числі на самому об’єкті передбачаються реставраційні роботи в рамках підготовки до Євро–2012. І, звичайно, перебування сторонніх людей загальмує просування цих робіт, негативно вплине на будівельні процеси. А той майданчик треба обов’язково ремонтувати, бо там 5000 кв. метрів, а асфальтне покриття настільки зруйноване, що вся вода тече в землю, в район печер, і причиною тих обвалів, серед iншого, було й це.

РОЗ’ЯСНЕННЯ

— Канівський музей Тараса Шевченка є пам’яткою архітектури, яка охороняється державою?

— Це пам’ятка місцевого значення, але ми говоримо про об’єкт, який є національним — музей Шевченка і відношення до нього має бути як до національної святині.

— Мене цікавить, чи можна перебудовувати цю пам’ятку?

— А що значить перебудовувати? Там проведені реставраційні роботи, реконструкція стосується тільки підсилення фундаментів. Завдяки тому, що глибина залягання фундаментів була понижена, з’явилась можливість облаштувати в підвалі додаткові приміщення.

— Але ж проект Василя Кричевського змінений?

— Об’ємно–просторове рішення даного об’єкта ніяк не змінено, а декору, який задумував Кричевський, — та сама майоліка, розписи в інтер’єрах, там і не було. Він не був зроблений у 1936 році з певних політичних причин, і сам Кричевський через це постраждав. Тому говорити про те, що щось зняли, щось викинули — це неправда.

— Представники УкрНДІпроектреставрації говорять, що робота за їхнім проектом була зроблена на 90%, навіщо ж усе переробляти в авральному порядку?

— Інститут УкрНДІпроектреставрація робив реставраційні роботи і за його проектом об’єкт відреставрований, єдине, що не було зроблене з цього — це відновлення розписів і майоліки за ескізами Кричевського. Але, коли постало питання про музейну експозицію, на розгляд науково–методичної ради Міністерства культури і туризму було винесено 3 проекти — проект Лариси Скорик, Анатолія Гайдамаки і проект УкрДІпроектреставрація, і більшість голосів отримав проект Скорик. Усе чесно.

Українськi об’єкти всесвiтньої спадщини

Складання Списку всесвiтньої спадщини ЮНЕСКО має на метi захист культурних i природних надбань, що мають виняткову загальнолюдську цiннiсть. До Списку всесвiтньої спадщини можуть бути включенi як природнi об’єкти, так i об’єкти культурної спадщини, головна вимога до яких — цiлiснiсть та автентичнiсть.

Вiд України до Списку всесвiтньої спадщини ЮНЕСКО включено чотири об’єкти:

культурна спадщина:

— Собор святої Софiї з прилеглими монастирськими спорудами та Києво–Печерська лавра (включено у 1990 роцi):

— Ансамбль iсторичного центру Львова (у 1998 роцi);

— Геодезична дуга Струве (у 2005 роцi);

природна спадщина

— Буковi пралiси Карпат (2007).

До попереднього списку увiйшли 14 об’єктiв:

культурна спадщина:

— Історичний центр м. Чернiгiв (1989);

— Культурний ландшафт каньйону м. Кам’янець–Подiльський (1989);

— Руїни античного мiста Херсонес, IV ст. до н. е. — XII ст. н. е. (1989);

— Бахчисарайський ханський палац (2003);

— Археологiчний комплекс «Кам’яна могила» (2006);

— Миколаївська астрономiчна обсерваторiя (2007);

— Комплекс пам’яток Судацької фортецi VI—XVI ст. (2007);

— Резиденцiя Буковинських митрополитiв (2007);

— Астрономiчнi обсерваторiї України (2008);

— Історичний центр портового мiста Одеса (2009);

— Кирилiвська та Андрiївська церкви (2009).

змiшана культурна та природна спадщина:

— «Могила Тараса Шевченка» та Канiвський iсторико–природничий музей–заповiдник (1989);

— Дендрологiчний парк «Софiївка» (2000).

природна спадщина:

— Нацiональний степовий бiосферний заповiдник «Асканiя–Нова» (1989).