Художники без компромісів

«Українські художники–нонконформісти — це як джедаї у «Зоряних війнах» Джорджа Лукаса, які протистояли системі–імперії», — доступно, вдаючись до популярних образів масової культури, пояснював суть такого явища, як українське альтернативне мистецтво другої половини ХХ століття, художник і мистецтвознавець, науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва Гліб Вишеславський на прес–ланчі в галереї «Дукат». Ця галерея разом із журналом «Антиквар» і аукціоном «Українська альтернатива ХХ», засновником яких є відомий київський антиквар Леонід Комський, взяла на себе ініціативу провести цикл заходів, присвячених 50–річчю українського андеґраунду. Оскільки цей пласт вітчизняного мистецтва малодосліджений, (у часи СРСР його намагалися представити як маргінальну, непрофесійну діяльність), на допомогу закликали теоретиків — авторів словника «Термінологія сучасного мистецтва» Гліба Вишеславського й Олега Сидора–Гібелінду, які окреслили межі явища, перерахували поіменно художників–нонконформістів і допомогли розібратися з термінами. У рамки української альтернативи (1950–80–ті роки) потрапили і яскравий представник українського авангарду 1910—30–х років Василь Єрмілов, який помер у 1968 році, і народжений у 1964–му Василь Животков, у цей же ряд поставили Матвія Вайсберга, Вудона Баклицького, Люсьєна Дульфана, Марка Гейка, Юрія Єгорова, Юрія Луцкевича, Юрія Коваленка, Генрієтту Левицьку, Федора Тетянича, Льва Маркосяна, Олега Мінька, Валерія Спиридонова, Миколу Трегуба, Юрія Щербатенка, Віктора Зарицького, Аллу Горську, Олега Голосія та інших. Гліб Вишеславський каже, що в 1970–ті роки нонконформізм ділився на два напрямки — андеґраунд, художники цього кола навідріз відмовлялися мати справу з офіційними організаціями, виставками, не брали участь у санкціонованому художньому процесі , і неофіційне мистецтво — ці художники виконували офіційні замовлення, а для себе робили те, що вважали справжнім мистецтвом. І перші, й другі сповідували вільну творчість поза ідеологічними установками тоталітарного суспільства.

Цей період наповнений яскравими подіями і чистими емоціями, поламаними долями і самогубствами, квартирними виставками і радикальними заявами. В Одесі художники–нонконформісти виставлялися на квартирі в художника і мистецтвознавця Олега Соколова, Євген Голубовський у редакції газети «Комсомольская искра» в 1967 році влаштовував виставки, у тому ж році на паркані біля оперного театру Валентин Хрущ і В’ячеслав Сичов зробили вуличну виставку–акцію «Сичик+Хрущик» — виставка провисіла хвилин 20 чи 30, але, що характерно, вона була на кілька років раніше, ніж знаменита бульдозерна виставка у Москві. У Львові художники Роман та Маргіт Сельські робили вдома художні салони, де показували свої роботи Карл Звіринський, Ярослав та Ярослава Мотики, Володимир Патик, Роман Турін та інші. Вуличні виставки проходили у Києві і в Харкові, в столиці художники разом з іншими митцями–шістдесятнкиами гуртувалися навколо Клубу творчої молоді (КТМ), створеного Лесем Танюком. Комусь, як Віктору Зарицькому, пощастило — наразі про художника видано три книжки, хтось повністю забутий. Утім Леонід Комський каже, що, коли навесні він включив роботи відомих тільки в експертному середовищі художників у каталог аукціону, взагалі не сподівався на інтерес до них, як не сподівався, що ця тема зацікавить велику кількість журналістів («ну, думали, прийде 5–6 чоловік, поговоримо у вузькому колі», а зібралося чоловік 25), але поступово імена українських нонконформістів входять в арт–ринковий обіг, а якщо інтерес і попит є, зразу зростає ціна.

Мистецтвознавець Олег Сидор–Гібелінда нагадав, що будь яка–історична епоха неповторна, і українська альтернатива уже належить історії — з її легендами, артефактами, атмосферою. «У 1960–ті й ще навіть на початку 80–х вважалося ганебним малювати з прицілом на продаж, тоді сповідували творчість, мистецтво. Роботи Пікассо коштують по 80 мільйонів доларів на аукціонах, але якби художник малюючи думав, скільки він заробить за картину, такого успіху не було б».

Один з осінніх номерів журналу «Антиквар» буде повністю присвячений творчості українських нонконформістів, а на аукціонах «Українська альтернатива. ХХ», які проводитимуться двічі на рік, продаватимуться їхні твори. Утім повернення святкувати ще рано — мистецтвознавці мають зробити занадто багато роботи...