За відомостями Плутарха, у 122 р. до Р.Х. у Римській імперії, згідно із законом реформатора Гая Гракха, при будівництві нових доріг через кожні 10 стадій (1,8 км) треба було встановлювати камінні стовпи заввишки до трьох метрів і діаметром до одного метра, на них вказувати віддаль до Риму, ім’я правителя та рік будівництва дороги. У самому Римі на Капітолійському горбі ліворуч від чорного каменя, з яким пов’язують поховання Ромула і найдревніший напис, встановили блискучий бронзовий стовп, який пiзнiше назвали золотим, i вiд нього вiвся видлiк вiдстаней по всiх дорогах до центрiв провiнцiй у Європi i на Близькому Сходi. Тодi з’явився вислiв — «всi дороги ведуть до Риму»...
В утворених у Європi з римських провiнцiй державах вiддалi на дорогах до Риму ще iснували до XVI ст., а потiм у кожнiй державi вiддалi на дорогах стали вказувати до своїх столиць, що збереглися донинi. Останнi змiни цифр вiдстаней проводили у Словаччинi й новоутворених державах на територiї колишньої Югославiї. У Київськiй Русi вiддалi мiряли сажнями i верстами, i в рукописi згадується, що Керченська протока мала ширину 14 тисяч сажнiв, а при дорогах на перехрестях встановлювали камiннi «баби».
У Московському царствi першi верстовi стовпи встановили при царюваннi Федора Івановича по дорозi з Москви до Коломенського у XVIII ст. Уже в 1817 р. росiйський iмператор Олександр I видав указ, щоб (за прикладом України) на камiнних верстових стовпах перед населеними пунктами вказували також назву поселення i кiлькiсть душ, що в ньому проживають.
Тимчасовий уряд Росiї у 1917 р. запровадив метричну систему мiр, а керiвництво СРСР у 1925 р. пiдтвердило її дiю на своїй територiї. Верстовi стовпи довелося мiняти на кiлометровi, а вiддалi на них вказувати до нової столицi Москви.
В Українськiй РСР, де генеральним секретарем ЦК компартiї в цей перiод був уродженець Київської областi сумнозвiсний швець Лазар Каганович, знайшли кошти, аби замiнити на українських шляхах верстовi стовпи на бiльшу кiлькiсть кiлометрових iз позначками на них вiдстаней до Москви. Вони збереглися i донинi.
За 18 рокiв української самостiйностi Мiнтрансзв’язку очолює вже шiстнадцятий мiнiстр. Серед них були будiвельники, що будували «європейськi» автобани, стрiляли рогатками по вiкнах вагонiв, масово викошували траву бiля залiзничних полотен чи ремонтували не зношенi колiї, а будiвлi вокзалiв. За фахом це були з неясними дипломами iсторики, гiрники, економiсти, механiзатори чи просто колишнi партiйнi функцiонери, якi досi вважають, що все знають i можуть. За цей перiод вони навiть не спромоглися зберегти iснуючу з часiв УРСР систему таксоперевезень, а перетворили її на дикий базар без порядку i лiчильникiв. Очевидно, що така матерiя, як утвердження нацiональних транспортних систем, для мiнiстрiв недосяжна, про що свiдчать навiть офiцiйнi електроннi адреси мiнiстерств, якi сьогоднi ще не на державнiй мовi — mintranssviazi, mintopenergo тощо.
Патрiотичнi студенти художнього вишу були готовi навiть безплатно перемалювати понад двi тисячi кiлометрових табличок на залiзницях вiд кордону з Росiєю до Чопа i Севастополя, на що потрiбно заледве пару бочок фарби, щоб в Українi, як в усiх державах, вiдстанi вказували вiд столицi Києва. Однак i мiнiстри, i чиновники з Мiнзв’язку настiльки «професiйнi» i «ерудованi» у своїй сферi, що на звернення до них громадян про необхiднiсть замiнити кiлометровi позначки знаходять аргументи проти замiни, що пiдтверджують їхнi офiцiйнi вiдповiдi, якi за останнi п’ять рокiв пiдписав один i той самий мiнiстерський працiвник.
У минулих вiдповiдях акцент робили на проблемах переоформлення в минулому; тепер уже йдеться про фiнансовi проблеми. Хоча зрозумiло, що вартiсть кiлькох бочок фарби не йде у порiвняння з витратами тiльки на один повiтряний вояж до Парижа.
Чи є перспектива змiни нумерацiї на українських шляхах за свiтовим взiрцем, аби Україна мала обличчя незалежної держави, особливо з наближенням Євро–2012, для участi в якому багато гостей прямуватиме українськими дорогами з позначками вiдстаней до Москви? Спостерiгаючи гiпнотично завороженi погляди українських владцiв та «главних переговорщiков» перед пiвнiчним сусiдом, вони не пiдуть на це. Бо коли, як писав Т. Шевченко, «москалик Йван»... буде «їхати шляхом до Києва берлином (сьогоднi це буде, мабуть, «Бентлi»), а в берлинi господиня з сем’єю», i через вiконце вони побачать на стовпах вiддалi не до рiдного «стольного града», а до Києва чи Козачої Лопанi, то можуть дуже образитись...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
