Ритуальні фантазії «Мисливців за снами»

      Випускник театрального інституту — людина майже безправна. Оскільки з волі режисера мусить, як правило, років із п'ять грати якогось шостого зайчика у третьому ряду — це називається «набиратися  практичного досвіду». Наступною ланкою творчого сходження буде міні-роль із категорії «Кушать подано»... Словом, до Гамлета чи Едіпа в театрі доживають не  лише найталановитіші, а й найвитриваліші. Молодим франківцям у цьому плані поталанило просто несказанно — їх не лише запросили до цього легендарного театру, а й благословили на повноцінну творчість. Днями режисер Олександр Білозуб разом iз п'ятьма молодими акторами Театру імені Франка презентували прем'єру «Мисливці за снами». Жанр вистави визначено як «Ритуальні фантазії», а поштовхом до цієї незвичної постановки став Милорад Павич та його «Хазарський словник».

      Сербський поет та прозаїк Павич є одним з найзагадковіших літераторів ХХ століття — на цьому визначенні зійшлися літературні критики, з ним погоджуються і численні шанувальники його творчості. Спеціаліст з історії сербської літератури  XVIII — XIX століть, сербського бароко та символізму. Саме Павич  переклав сербською Байрона та Пушкіна, протягом багатьох років викладав у європейських університетах. Написав шість романів, у тому числі й «Хазарський словник», одна з тем якого так зацікавила Олександра Білозуба.

      Вистава, яку грають Ярослав Гуревич, Тетяна Міхіна, Павло Піскун, Анжеліка Савченко та Дмитро Чернов, отримала назву «Мисливці за снами». Хазарів називають сном, що наснився цивілізації. Відомо, що хазари заснували могутнє царство і сповідували невідому нам релігію, від хазарської культури нічого не залишилося, звідси — й «ритуальні фантазії». Зрозумілих слів у цьому дійстві — буквально кілька. Рефреном звучала думка про те, що не варто нікому розповідати про свій сон, бо він відбудеться не з тобою, а з тим, кому ти його розповіси. Були спроби навчити присутніх мистецтву спостерігати за людською душею тоді, як вона відкрита. Застереженням бриніла інша мудрість — про те, що коли ти спиш, любов проходить повз тебе, коли просинаєшся — її вже немає. При досить добротній режисурі ця вистава, як на мене, дуже нагадувала набір вправ для тренування акторської майстерності: каскад етюдів, пантоміма, акробатика... Актори від глядачів відгороджені сіткою-вуаллю, вони демонструють просто блискучу фізичну форму , навіть стрибають у горизонтальному положенні. Люстра затягнута біло-чорною тканиною, на стелі підвішені ключі (мабуть, від неба)... Але попри красиву картинку відчуття того, що ти якось абсолютно випадково потрапив у залаштункове царство, де актори демонструють свої можливості й прагнуть справити гідне враження на керівництво театру, режисерів,  не полишало протягом усієї вистави. (Це — просто факт, без жодних позитивних чи негативних натяків.)

      Виставу «Мисливці за снами» на Малій сцені  Театр імені Франка планує занести до свого  постійного репертуару. Художній керівник театру Богдан Ступка каже, що вважає цих акторів своїми дітьми. «Я слідкую за їхньою долею, бо я взяв їх у театр, і я зобов'язаний їх проштовхувати, — говорить Богдан Сильвестрович. — За молодими — доля театру, про них мусимо дбати. Талановитим треба допомагати, а бездарні самі проб'ються».

      Не знаю, чи допомагав хтось Олександрові Білозубу, але цей молодий режисер нині сам може скласти протекцію початківцям. Сам він працював із Жолдаком у «Трьох сестрах» та «Кармен», за рік самостійної  роботи в Національному академічному театрі ім. Івана Франка поставив три вистави. Одна з них, «Батько» за однойменною п'єсою Августа Стріндберга, була відзначена «Київською пектораллю». Влітку, коли в Україні настає затишшя у театральному житті, багато працює за кордоном. Вважає, що успіх потрібно заслужити роботою, «щоденною, напруженою». Напевне, такою, яку зробили молоді франківці, готуючи це ритуально-фантастичне полювання за снами.