Відгуки столичної преси на вистави дніпропетровського театру одного актора «КРИК» до цього часу були більш ніж схвальними. Журналісти досить пристойних видань із захопленням розповідали, як людина-театр, народний артист України, лауреат Міжнародної премії ім. Леся Курбаса Михайло Мельник убиває наповал своєю блискучою грою повну по вінця залу. Режисер, актор, сценограф, музикант, оператор і технік в одній особі, Мельник мав кілька ефірів на телебаченні, останній — на «плюсах». Подейкують, у Дніпрі сорокасемирічний Михайло Васильович став ідолом для молоді. Він за сезон робить тільки одну прем'єру, наприклад«Парфумера» Патріка Зюскінда чи «Кроткую» за Достоєвським. Квитки на вистави «КРИКу» розкуповують майже стовідсотково. І ось Набоковське товариство та мистецька агенція «Бамбук» організували традиційний захід — дні письменника Володимира Набокова. «КРИК» запросили до Києва з гастроллю.

Трагедія сталася у неділю — актор загинув під колесами автомобіля. Минулого року Валерій Миколайович відсвяткував своє 75-річчя і не збирався зупинятися на досягнутому — він активно працював у театрах імені Лесі Українки та «Браво», репетирував у виставах «Трішки ніжності» та «Тема з варіаціями», прем'єри яких мали відбутися найближчим часом.

Випускник театрального інституту — людина майже безправна. Оскільки з волі режисера мусить, як правило, років із п'ять грати якогось шостого зайчика у третьому ряду — це називається «набиратися практичного досвіду». Наступною ланкою творчого сходження буде міні-роль із категорії «Кушать подано»... Словом, до Гамлета чи Едіпа в театрі доживають не лише найталановитіші, а й найвитриваліші. Молодим франківцям у цьому плані поталанило просто несказанно — їх не лише запросили до цього легендарного театру, а й благословили на повноцінну творчість. Днями режисер Олександр Білозуб разом iз п'ятьма молодими акторами Театру імені Франка презентували прем'єру «Мисливці за снами». Жанр вистави визначено як «Ритуальні фантазії», а поштовхом до цієї незвичної постановки став Милорад Павич та його «Хазарський словник».

Пересічному європейському громадянинові про нас відомо приблизно те, що й про якесь африканське плем'я. Прикро як за недалеких європейців, так і за українців, що мають одну з найдревніших історій на континенті. Але нещодавно нашим мистецтвознавцям випала унікальна нагода. Як сказав на презентації у Французькому культурному центрі посол Франції в Україні Філіп де Сюремен, «показати Європі, що собою насправді представляє Україна». Все почалося з візиту людини-легенди — Жана Кюїзеньє — до Києва. Французи цього сивого худорлявого чоловіка легендою охрестили за кількість справ, які встигає робити цей невтомний, аж незручно казати, пенсіонер. Він має власне видавництво Preses Universitaires de Franse, видає великий глянцевий часопис «Французька етнологія», директорствує в Національному музеї народного мистецтва і традицій у Парижі, за його книжками з філософії та етнології вчаться всі французькі студенти, а лекції для них читає той самий Жан Кюїзеньє.