Чавити олію можна й на Поліссі,

      Вважається, що на олійному виробництві мають спеціалізуватися підприємства степу та лісостепу: тут росте соняшник, а значить, під боком сировина. Але на Рівненщині переконані, що цей «масний» бізнес по зубах і поліщукам. Тут уже третій рік успішно переробляють соняшникове насіння і сподіваються, що з часом зможуть працювати не лише на привезеній, а й на рідній, рівненській, сировині для виробництва якісної олії.

Професійність — понад усе

      Про фірму «Радема» у Рівному заговорили не так давно, хоча повноцінно вона працює вже три роки. І працює доволі непогано, якщо судити хоча б за розмірами виплачуваної тут заробітної плати — за словами директора підприємства Юрія Лади, більше отримують лише на «Азоті». Добір кадрів тут здійснювався дуже жорстко: навчали, приймали іспити, і тільки якщо людина підходила виробництву, брали на роботу. Інакше не можна — ставку на підприємстві зробили не на кількість виробленої продукції, а на її якість. У виробничих планах орієнтувалися не на роздрібного покупця, а на оптового — «радемівською» олією зацікавилися провідні виробники харчових продуктів України, зокрема той же «Торчин-продукт». У результаті якість олії, зробленої у Рівному, влаштовувала всіх споживачів, тож і не дивно, що продукцію непогано розкуповували і за обсягами зростання виробництва олійний завод вийшов у облцентрі на перше місце. Втім це далеко не той результат, який хотіли б бачити керівники підприємства.

      За словами Юрія Лади, наявні потужності цілком спроможні виготовляти 900 тонн олії в місяць — був би покупець. А ось з ним нині якраз і складно, бо до олійної справи нині взялося чимало підприємців, у виробництво інвестовані великі кошти, так що конкуренція дуже висока. А фінанси під розширення бізнесу — велика проблема, бо кредит взяти дуже важко. Окрім того, якщо витрачатися на закордонні технології і обладнання, це суттєво вдарить по собівартості і конкурентоспроможності продукції. Тому від самого початку створення підприємства керівництво «Радеми» орієнтувалося переважно на вітчизняні технології. Наприклад, вакуумний насос, який коштує 16 тисяч доларів, купували в Україні за 16 тисяч гривень, частину обладнання виготовляли самотужки, а частину — замовляли в Смілі та на «Південмаші». Між іншим, така сама технологічна схема, за якою  рівнянам порадили працювати фахівці Харківського інституту масла та жирів, застосовується при виготовленні олії широко відомої марки «Щедрий дар». Так і вийшло, що рівненська олія опинилася поруч із «Щедрим даром», «Чумаком» та «Олейною».

      Окремою статтею втрат є ненадійність партнерів. Наприклад, ще на початку минулого року рівняни віддали на реалізацію до Києва розфасовану в пляшки олію, а гроші за продукцію довелося «вибивати» через суд. І все одно їх «кинули» на 150 тисяч гривень. Так само довелося «залагоджувати» справу вже з рівненською потужною торговою структурою, яка протягом 1,5 року не повертала гроші за поставлену їй продукцію.

      Відкрити свої торговельні точки виявилося ще складніше. «Складається враження, — зазначає Юрій Лада, — що в місті нікому до наших проблем немає діла. Якщо й телефонують представники влади, то тільки для того, щоб дізнатися, чого ще ми досягли, і занести наші досягнення до своїх звітів». Утім він сподівається, що рівненські чиновники врешті усвідомлять сенс їхньої пропозиції і розглянуть можливість створення прямих торгових «точок» від заводу, де олію планують реалізовувати за ціною виробника — тобто приблизно на 1 гривню дешевше, ніж у магазинах.

      Між іншим, у схожій ситуації з ВАТ «Поліссяхліб» міський голова Рівного Віктор Чайка з ентузіазмом вхопився за ідею створення спеціалізованих хлібних крамниць і навіть доручив міськвиконкому вивчити це питання і підготувати відповідні пропозиції. Аналогічний крок можна було б зробити і для рівненських олійників, яким нині без допомоги влади просто неможливо утримувати, скажімо, кіоск на продовольчому ринку. А найголовніше — це збільшило б кількість фінансових надходжень саме до місцевого, рівненського міського, бюджету.

Ударимо ріпаком по соняшнику!

      Щоб упевнено триматися на ринку, підприємству доводиться вирішувати й інші, виробничі проблеми. Наприклад, деформація ПЕТ-пляшок, у які розливають олію. Здавалося, що ж там такого, проте олійники знають: покупець не буде платити за деформовану пляшку, яка ще й протікає. Херсонська фірма «Чумак», наприклад, три роки билася над цим завданням, аж поки не знайшла свою, фірмову, конфігурацію пляшки, ідеальну, бо та не деформується. Аналогічну проблему довелося вирішувати й «Радемі» — самотужки, бо секретами, як правило, з конкурентами не діляться, навіть i з лише потенційними. Рівненці форму таки знайшли. І невдовзі до покупця олія надходитиме у зручному товарному вигляді.

      Так що про отримання на олії якихось надприбутків поки що не йдеться, тим більше якщо в Рівному працюють не на місцевій сировині: соняшник на Поліссі, як відомо, майже не росте. Зате все, що можна видобути з його насіння, тут видобувають. Якщо потужні олійні виробники в Україні дещо зверхньо ставляться до восковини та інших жирів, які виокремлюються у процесі переробки, то рівненці знають, що це — цінна сировина для парфумерних фірм, які спеціалізуються на виготовленні косметичних кремів, шампунів тощо.

      Паралельно поліщуки активно відпрацьовують питання сировини, шукаючи альтернативу соняшнику. На думку рівненських олійників, усі можливості працювати з місцевими сільгоспвиробниками в них є. Тільки переробляти на олію треба не насіння соняшнику, а ріпак. Справа поки що цілком незвична, але така, що могла б стати відчутно прибутковою саме в західних регіонах України, кажуть на підприємстві. Але справа в тому, що нині не налагоджено ані самого збуту ріпакової олії (виробники при виготовленні легких олій поки що віддають перевагу соняшниковій), ані стабільне вирощування цієї культури. Скажімо, лише деякі господарства на Чернівеччині, Житомирщині та під Києвом нині пробують культивувати ріпак, але він займає невеликі площі.

      Тим часом для олійного виробництва ця рослина — ідеальна сировина. Навіть попри те, що ріпакову сировину важко переробляти: олію потрібно двічі піддавати процедурі відбілювання, нагрівати до значно вищої температури, але ж вона й дешевша. Адже при врожайності близько 42 центнерів з гектара, ріпак потребує зовсім невеликого вкладення людської праці й матеріальних затрат. А там головне — щоб погода і збиральна техніка не підвели. До речі, активним прихильником ріпаківництва і лобістом розробки державної програми, присвяченої ріпаку, був колишній міністр агрополітики Сергій Рижук, який сьогодні очолює Житомирську облдержадміністрацію. Він завжди наголошував: ріпак, на відміну від соняшнику, не виснажує грунт. 

      Тому не може не дивувати позиція Рівненської облдержадміністрації, якій слід давно б уже звернути увагу на ріпакову перспективу. Тим більше що сама держава орієнтує на використання біопалива, якого без тієї ж ріпакової олії не зробиш. На семінарі урядового рівня, присвяченому «олійному питанню» в Україні, було проаналізовано ситуацію, що склалася на ринку цього продукту. Зокрема зазначалося, що виробництво соняшнику в державі за останні сім років неприпустимо зросло — удвічі порівняно з науково обгрунтованими нормами.

      Та й транспортування соняшникового насіння неефективне через малу вагу при великому об'ємі. А найголовніше, що для розвитку нової для наших селян галузі є всі економічні підстави: торік світові ціни на ріпак і ріпакову олію зросли до рівня цін на соняшник і соняшникову олію. Тож за кордоном готові запропонувати Україні великі замовлення як на продовольчу, так і на технічну олії з ріпаку. Ось, здавалося б, реальний шанс для відродження сільського господарства Рівненщини...

Термiн зберiгання: мiсяцi чи роки?

      ...У шафі в робочому кабінеті Юрія Лади зібрано колекцію олійних пляшок від українських виробників. Тут і зразки власної продукції, і вироби інших знаних, малознаних і зовсім не знаних фірм. Потрапили вони сюди не випадково, а як ілюстрація до творчих пошуків українських олійників — від найкращої тари до шляхів створення найвищої якості.  «Наша олія нині проходить випробування часом, — констатує Юрій Лада. — Виглядає це так: щомісяця в Державному комітеті стандартів відкорковують чергову пляшку олії з серії, яку ми їм передали, й детально досліджують властивості й смакові якості продукції. Ось уже незабаром рік мине від того часу, коли наша олія опинилася на дослідженні в Держстандарті. Результати свідчать — із плином часу вона не псується. Так що є надія, що  Держстандарт, який визначає чотиримісячний термін зберігання олії за максимальний, продовжить його до 12 місяців і незабаром на етикетках ми зможемо писати: «Термін зберігання — 1 рік». А це означає, що рівненцям є чим пишатися.