Шостого червня 1896 року норвезькі мореплавці Джордж Гарбо і Френк Самуельсон сіли у невеличкий весловий човен, відштовхнулися від берега і... за 55 днів і 13 годин перепливли Атлантичний океан. Цей рекорд тримався 114 років, аж поки днями його не побила інша команда відчайдухів. Троє шотландів — 37–річний Лівен Браун з Единбурга, 33–річний Рей Керролл з Галуея, 41–річний Дон Леннокс із Глазго — та 39–річний Лівар Нюстед із Фарерських Островів перевершили досягнення Гарбо і Самуельсона на 11 днів. Морський шлях із Нью–Йорка до островів Сіллі, розташованих поблизу півострова Корнуолл (Велика Британія), вони подолали за 43 дні, 21 годину і 26 хвилин.
«Ми отримали велике задоволення, незважаючи на те, що в дорозі частенько штормило, — запевнив в інтерв’ю Бі–Бі–Сі Лівен Браун, шкіпер човна «Артеміс», на якому сміливці перетинали океан. — Якось аж дивно, що подорож завершилася. Найсмішніше — це ходити по рівній землі після того, як упродовж шести тижнів не міг випростати ноги. А ще нас вразив той грандіозний прийом, який нам влаштували на Сіллі».
Шторми, до речі, «Артеміс» пережив неабиякі — траплялося, човен носило по
10–метрових хвилях. На шляху через Атлантику суденце перетнулося з одним із найбільших круїзних лайнерів у світі — «Квін Мері 2». «Це був надзвичайно хвилюючий момент — не лише для мене, а й для всіх наших пасажирів, — зізнався капітан велетенського корабля Нік Бейтс. — Ті хлопці на «Артемісі» — справжні відчайдухи, і ми всі щиро бажали їм успіху». Найбільше тримала кулаки за веслярів–рекордсменів команда «Квін Мері 2», адже один із «артемідівців» колись також служив на цьому лайнері.
Це вже не перша спроба шотландців і фарерця побити рекорд Гарбо та Самуельсона. Два роки тому ця сама команда, тоді під назвою «Сіллі бойз» («Хлопчики із Сіллі»), зазнала невдачі на 13–й день після старту з Нью–Йорка — човен перевернувся і моряки дивом залишилися живими. Цього року чоловіки, перейменувавшись в «Артеміс Норт Атлантік роуїнг челлендж» («Артеміда кидає весельний виклик Північній Атлантиці»), планували виїхати на початку червня. Однак перша спроба виявилася невдалою — зламалося стерно, і старт довелося відкласти на кілька тижнів.
Завершивши подорож, моряки зізналися, що найбільше мріють про «справжню їжу». Останні два тижні, після того, як вичерпався запас «нормальних харчів», вони харчувалися винятково порошковими концентратами.