«Не бий! Та й не б’ємо!»
«Який сенс у побитті засуджених? — дивується начальник Бердичівської колонії Олександр Доробалюк. — Агресія породжує агресію, тоді як нашим завданням є ресоціалізація людини, яка сюди потрапила. Якщо ж застосовувати до засуджених силу, то, відбувши строк, вони продовжать кривавий шлях на волі. Україна взяла за зразок європейську модель пенітенціарної системи, тоді як у Росії та США із в’язнями не панькаються. Наші співробітники під час відряджень на власні очі бачили в американських камерах численні кульові отвори в стінах!»
Полковник Доробалюк каже, що службова перевірка, яку проводив центральний апарат Держдепартаменту, та перевірка прокуратури не підтвердили факти побиття кількох засуджених, наведені їхніми матерями. «Яке насилля? Ми проводимо регулярні змагання — от нещодавно команда адміністрації зіграла у волейбол із командою засуджених, — додає начальник колонії. — Виграли ми, але й засуджені отримали заохочувальні призи — подяки та грамоти».
«От я був у Курязькій виховній колонії для неповнолітніх, що на Харківщині. Там теж був подібний скандал, — зазначив у коментарі «УМ» заступник голови Держдепартаменту з питань виконання покарань Микола Ковальчук. — Умови для дітей створені кращі, ніж в окремих піонертаборах! Усюди квіти, футбольне поле з твердим покриттям, клуб, їдальня — я був вражений. А «смажені» факти від так званих «правозахисників», мовляв, дітей б’ють, звісно ж, не підтвердилися. Подібний скандал певні кола спровокували і у Бердичеві, де сидять убивці і ґвалтівники. Шкода, що окремі представники ЗМІ, не знайшовши підтвердження теми побиття, поїхали звідси не попрощавшись... Знаєте, з одного боку неприємно, коли пишуть неправду, а з іншого — газети читають на волі, й може, окремі громадяни, прочитавши ці висмоктані з пальця «жахіття», сприймуть це, як пересторогу. Мовляв, нічого собі, підвішують, катують — краще бути законослухняним i на «зону» не потрапляти!»
Щоб остаточно розставити крапки над «і», на базі колонії провели ще й засідання громадської ради, що діє при облуправлінні Держдепартаменту. Представники громадськості створили експертну групу з числа знаних на Житомирщині правозахисників, педагогів, благодійників та духовенства, яка вже за півтора місяця має з’ясувати, чи дійсно стаються випадки насильства за «колючкою». Перевірять усі колонії Житомирщини.
Господь простить...
Майже кожного рецидивіста, з якими вдалося поспілкуватися журналістам, неабияк цікавить тема Божого прощення. Одні засуджені допомагали оформляти молитовну кімнату й відповідають за її відвідання й самі невпинно моляться, інші — мріють після «відсидки» присвятити життя місіонерській справі. Один iз засуджених для початку збирається вступити до духовного училища. Те, що в нього вже третя судимість за розбій та викрадення авто, чолов’ягу не турбує. Мовляв, Бог усім прощає, хто йому служить.
Ще більша набожність спостерігається в окремих «довічників». Полковник Доробалюк каже, що в секторі для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, служить обмежене коло осіб — кращі з кращих, зі стажем роботи не менше десяти років. Мовляв, народ тут не простий. Єдиний цивільний, який буває тут регулярно — православний священик Зіновій Ромах. Коли шанси вийти на волю майже дорівнюють нулю (за законом, відсидівши 20 років, «довічник» має право клопотати про помилування, але не факт, що йому його нададуть), навіть найкривавіші вбивці починають думати про Боже спасіння.
У «довічників» лише година прогулянка на добу в маленькому прогулянковому дворику із ґратами замість стелі. Решту часу вони проводять в камері, яка зачиняється міцними ґратами, а потім ще й важкими трикутними дверима з двома вічками. Їх також залучають до роботи, яка не потребує спеціальних умінь та обладнання: вручну вони шиють заготовки для шкіряного взуття та футбольні м’ячі. Журналістам дозволили позаглядати у вічка камер: хтось дивиться телевізор, слухає музику, або читає газети. Перевага надається релігійній пресі.
«Читаю лише духовні газети, — каже засуджений довічно Євген Рожков, що разом зі співкамерником Сергієм Циганком погодився поспілкуватися із журналістами через ґрати. — Адже тюрма створює лише умови для перевиховання, а перевиховує лише Бог». «Кожного дня прошу в Господа очищення душі, умиротворення, — додає Сергій. — Бо якщо кожен зрозуміє за що він тут, то прийде і звільнення».
Обидва «довічники» з камери №1 зі спалахом в очах кажуть, що хотіли б переґрати все в житті, якби в них був такий шанс. «Мені б хотілося змінити те, що було закладено вихованням у дитинстві, тоді б я не ступив на слизький шлях і не потрапив би сюди», — каже в’язень Євген.
ДОВІДКА «УМ»
Бердичівська виправна колонія № 70 збудована ще за часів імператриці Катерини ІІ і виконувала функції пересильної тюрми. Нині ця колонія є установою максимального рівня безпеки, де відбувають покарання засуджені, що скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини. Станом на 1 липня 2010 року в цій колонії утримується 591 засуджений, iз них 30 — засуджені до довічного позбавлення волі. Більшість засуджених — неодноразово судимi рецидивісти (практично кожен третій «сидить» за вбивство), серед них чимало таких, які повторно скоїли злочини й «заробили» чергову судимість уже за ґратами. Потерпілими від їхніх злочинів на волі стали понад 500 осіб, переважно, з незахищених верств населення (неповнолітні та люди похилого віку).
ДО РЕЧІ
Тюремна їдальня вражає своїм меню. Ми потрапили до неї, коли на столах накривали обід iз трьох страв. На столах уже стояли каструлі з українським борщем (начальник облуправління Держдепартаменту Житомирщини Віктор Машківський і кілька журналістів не втрималися від цієї кулінарної «спокуси» і спробували першу страву), на друге — смажена риба та на вибір — рис, перлова або пшенична каша. Для тих, хто потребує дієтичного харчування, в колонії існує вiсiм різних раціонів. Прогодуватися установі допомагає власне підсобне господарство: на міні–птахофермі вирощують перепелiв i курей, на власному водоймищі — до 20 тис. високопродуктивних порід риби — короп, товстолобик, білий амур, а серед тварин перевагу надають свиням та нутріям.
У колонії кожний засуджений має можливість навчатися у школі та профтехучилищі за 16 ліцензованими професіями. Вражає і виробнича зона, особливо асортимент продукції, якої в колонії виготовлють понад 500 одиниць: різні меблі, паркет, вироби з бетону та брусу, тротуарна плитка й навіть шкіряні футбольні м’ячі. Окремі види продукції (наприклад, дерев’яні заготовки до європіддонів) йдуть на експорт за кордон. Отже, «зона» здатна сама себе прогодувати. Полковник Доробалюк каже, що працюють тут усі, а хто намагається ухилитися — отримує догани. Середня зарплата засудженого — 1800 гривень, тож він може собі дозволити купувати окремі продукти в тюремному магазині або передавати гроші на волю рідним.