День «Д»

Із радянських часів цей день так і залишився для всіх «днем ВДВ» — «військ дяді Васі». І хоча сьогодні українськi повітряні десантники в основному називаються Аеромобільними військами, традиції залишаються попереднi ж. У день ВДВ 80 років тому, 2 серпня 1930 року, на навчаннях Московського військового округу під Воронежем на парашутах викинули підрозділ iз 12 десантників. Це стало точкою відліку Повітряно–десантних військ СРСР, а 1999 року указом Президента України 2 серпня ще раз закріплене за десантниками.

«Десантні» міста України — Дніпропетровськ, Житомир, Миколаїв, Одеса та Львів. Там дислокуються підрозділи повітряно–десантних та аеромобільних військ, там відбулися урочистості й традиційна «показуха» для гостей. У Житомирі, на летовищі «Смоковці», можна було подивитися на стрибки парашутистів, учні клубу карате «Джитте» демонстрували прийоми бойового мистецтва, а самі десантники показали вміння битися із двома і трьома суперниками, знешкоджувати стійкових та розбивати головою пляшки. Житомирський клуб «Авіатік» влаштував для присутніх авіашоу. У Дніпропетровську відбулася урочиста хода десантників вулицями міста до пам’ятника «десантнику №1», легендарному «дяді Васі», генераловi Василю Маргелову. А в Миколаєві командир 79–ї окремої аеромобільної бригади полковник Костянтин Масленщиков лише оголосив збір коштів на пам’ятник «десантному баті», який має постати наступного року. В Одесі ветерани Повітряно–десантних військ учили дітей з інтернатів та студентів кидати ножі, стріляти з пневматичної зброї й розбирати автомат Калашникова, а також показували будову парашута й спорядження десантника.

У «недесантних» містах на вулиці виходять більше «ветерани» ВДВ. Так, у Харкові до пам’ятника воїнам–інтернаціоналістам прийшли в основному ветерани–«афганці», передає харківське видання «Міська варта». «Ніхто не зрозуміє десантника, крім того, хто сам залишав літак на величезній висоті, — каже віце–губернатор Харківщини, сам колишній десантник і учасник війни в Афганістані Василь Хома. — Хто не відчував пружний струмінь повітря, який рветься під «гімнастьорку», той не зрозуміє слави й героїзму десантних військ».

На жаль, перевірити на собі ці священні для кожного десантника відчуття зараз важ­че, ніж було колись. Через недофінансування Збройних сил молодий десантник іноді здійснює 1—2 стрибки за весь період служби. Так, близько 6 тисяч бійців наших Аеромобільних військ цього року стрибнули 12 656 разів. Це більше, ніж торік, кажуть у Міноборони, але набагато менше, ніж потрібно.