Що буває, якщо на стіні портрета Януковича немає

«Погроз не було, — каже Віктор Бобиренко, — методи зараз інші, ніж у 2004 році. Усе досить м’яко, не приковують до батареї. Але гайки закручують. І я нікого не звинувачую. Хтось написав заяву за власним бажанням — це вибір кожного. Просто застерігаю: сьогодні вас посунули з посади й сказали сидіти тихо. Завтра настійливо запросять до Партії регіонів. А післязавтра виявиться, що ви граєте за команду, за яку не хотіли грати, але обставини вже склалися так...»

Щойно «УМ» написала про успішну практику наметового відпочинку на Сумщині та згадала добрим словом начальника управління облдержадміністрації у справах молоді та спорту Віктора Бобиренка, як він зайнявся ліквідацією свого управління. Бо не схотів написати заяву за власним бажанням і ставати заступником начальника управління, яке очолював понад п’ять років. «При цьому ніхто не ставив під сумнів мій професіоналізм, — каже Віктор. — Особисто голова адміністрації Юрій Павлович Чмирь сказав, що поважає мене як фахівця. Але моє місце обіцяне іншому».

За час керівництва Бобиренка його підрозділ сформував європейські принципи керування й одним із перших в Україні залучив до здійснення молодіжної політики громадські організації. Фінансування збільшилося трохи, а кількість цікавих заходів — значно. Впроваджено альтернативні форми відпочинку, були спортивні успіхи. До Сум їздили навчатися з Донецька, Львова, Києва. «За що мене можна зняти? За те, що в кабінеті не висить портрет Януковича? Так і Ющенка не було», — говорить Віктор Бобиренко. Просто раніше на цьо­му не акцентували. А за нового Президента це, виявляться, стало суттєвою характеристикою професіонала.

Управління молоді та спорту вирішили реорганізувати і створити два, відповідно до напрямів. У кожне призначили нового керівника. Бобиренка ж умовляли залишитися у структурі нової влади, «тиснули» на любов до справи, на амбіції. «Після приходу «Регіонів» тиха заміна керівників проходила скрізь, — розповідає Віктор. — До кожного був індивідуальний підхід. Поспілкувавшись із колегами, довідавшись, кого і як ламають, я зрозумів: це технологія».

Умовляння були викликані не його професіоналізмом, а тим, що націонал–демократичного діяча потрібно нейтралізувати перед виборами, впевнений сам Віктор Бобиренко. Бо ж чиновник завжди «на повідку». Бобиренко передбачає, що одним із нагальних завдань новоствореного управління в справах молоді буде «приручення» молодіжних організацій і схиляння їх до «регіональних» симпатій.

«Потрібно було просто лише поступитися власною гордістю, — розмірковує Віктор. — І здоровий глузд підказував — треба згоджуватися. Та пасіонарність казала — як мінімум послати».

Бобиренко пригадує студентів 2004 року, які так наївно вирішили, що зможуть перемогти. Але — перемогли. Перед тим керівник громадської організації Віктор Бобиренко проводив для них тренінги з роботи в команді. І вчив, що сильну Україну зможуть побудувати тільки горді люди. «А тут що виявиться? Вітю взяли за роги й повели в стійло?»

Зараз уся його команда, якою він так пишається, змушена займатися непростою процедурою ліквідації управління. І людям постійно повторюють: от якби він написав заяву, ви б усім цим не займалися. Та Бобиренко зробив свій вибір: «Я не гратиму за донецький клуб. Просто в нас, у Сумах, уболівають за інших».

На місце Бобиренка прийшла людина нардепа–«регіонала» Андрія Деркача. Тобто Президент правильно каже: Україна для людей. Можемо бачити, для яких.