Нари вакантні та зайняті

У кримінально–виконавчій системі украй загострилася проблема арештантів. Наразі не лише Державний департамент з питань виконання покарань, а й органи прокуратури неабияк турбує переповненість слідчих ізоляторів країни. Узяті під варту згідно з рішенням суду підозрювані тривалий час сидять у СІЗО й мріють хіба що про швидкий суд та «етап» на «зону», де нині вистачає вільних нар, тобто місць. Але ж серед них є й невинні, яких суд виправдовує. Тиждень тому проблему озвучив навіть Генпрокурор Олександр Медведько, який закликав прокурорів «знаходити важелі» для вирішення проблеми із затягуванням судами розгляду кримінальних справ. Мовляв, справи варто розглядати в розумні терміни й не порушувати права підсудних. За даними Генпрокурора, в СІЗО нині утримується близько 40 тис. осіб, з яких більше трьох тисяч — понад наявних місць.

Ці цифри «УМ» підтвердив днями і заступник голови Державного департаменту з питань виконання покарань Микола Ковальчук й додав, що наразі суди не розглянули справи майже 19 тис. підсудних — це майже половина від усіх арештантів у СІЗО! Під час відвідання Бердичівської виправної колонії №70 пан Ковальчук розповів «Україні молодій» ще й про вплив альтернативних видів покарань на зменшення кількості засуджених у «зонах», плани відомства винести СІЗО за межі великих міст та потребу законодавчих змін до КПК.

— Миколо Микола­йовичу, в країні зростає злочинність, СІЗО переповнені, натомість кількість засуджених в колоніях зменшується. З чим це пов’язано?

— Чи зростає злочинність — це питання до правоохоронців. Щодо підсудних у СІЗО, то не кожен з них потрапляє до місць позбавлення волі. Десь 25% арештантів повертаються в суспільство, декого звільняють ще до суду, на етапі досудового слідства. Щодо наповнюваності «зон», вона дійсно низька, у нас є вільні місця, як у готелі. Це, звісно, жарт, але наразі маємо майже 10 тисяч вакантних місць в колоніях країни (загалом у 141–й виправній колонії наразі відбуває покарання близько 109 тис. осіб. — Ред.). І це пов’язано із застосуванням альтернативних видів покарань — штрафів, виправних робіт тощо. Якщо хтось курку вкрав, це не означає, що його одразу треба запроторити в тюрму. Особами, яких не позбавляють волі, займається кримінально–виконавча інспекція. Судіть самі: у 2006 році через цю інспекцію пройшло десь 270 тисяч чоловік, а у 2009–му — вже 390 тис. осіб. Завдяки гуманізації покарання вони не дійшли до «зони».

— Натомість у СІЗО тих самих нар на всіх не вистачає, відтак порушуються права людей, частину утримуванних, за вашими ж словами, суд згодом може визнати невинними. Який вихід?

— Зазначу, що 33 наших СІЗО сильно відрізняються від виправних установ, бо розташовані в межах міста й затиснуті багатоповерхівками. Їхню інфраструктуру немає куди розвивати. Тож нині розглядаємо можливість перепрофілювання якоїсь установи. Як людина, яка прийшла в систему з міліції, розумію, що слідчим не завжди варто застосовувати таку міру запобіжного заходу, як арешт. Наскільки мені відомо, наразі різними правоохоронними відомствами розглядається можливість внесення законодавчих змін щодо термінів слідства, а також заборони зловживати правом повернення справ на дослідування тощо. Зміни в КПК могли б вирішити проблему переповнених ізоляторів.

— Попереднє керівництво Держдепартаменту розглядало також можливість перенесення СІЗО за межі міст...

— І зараз ця ідея жива, також розглядається. Але це питання витратне. Якщо з бюджету виділять кошти — ми швидко побудуємо нові сучасні слідчі ізолятори. Перш за все, варто побудувати СІЗО для Київської області, це зняло б навантаження на СІЗО №13 у столиці. Але нині системі не вистачає коштів навіть на повсякденні потреби. Тоді як головне наше завдання — ресоціалізація тих, хто вже відбуває покарання, повернення суспільству нормальної людини. Багато хто потрапляє за ґрати неписьменний, усім маємо дати загальну освіту, потім — професійний фах (свої ПТУ маємо практично в кожній колонії), а ще ж треба самим себе прогодувати. Тому не коректно поки що говорити про перспективу і строки таких будівельних планів.