Уже сьогодні газ для населення дорожчає на 50%, гаряча вода та опалення — на 25%, вже завтра підвищать вік виходу на пенсію.
Те, що «регіонали» — не патріоти, засвідчила здача Росії Севастополя; те, що вони не професіонали, — розроблений ними податковий кодекс. Те, що «регіонали» — брехуни, стало ясно вже сьогодні навіть тим, хто голосував за Януковича. Обіцянку «Україна для людей» треба виправляти: «Україна для «своїх» людей». «Свої» люди — металургійні та хімічні олігархи — одержали здешевлення газу, прості люди — подорожчання.
Не згадуватимемо всіх невиконаних передвиборчих обіцянок. Але тільки 2,5 місяця тому Президент, виправдовуючи бартер «українська територія — знижка на газ», казав: «Це дасть нам можливість не підвищувати цього року тарифи на газ і житлово–комунальні послуги». Та що там місяці! Міністр ЖКГ Хіврич 14 липня заявляв, що подорожчанням газу все обмежиться, тарифи на ЖКГ–послуги не підвищуватимуть, а вже 15–го — він пояснював необхідність їх підвищення. Зміна за один день соціально–економічної політики свідчить про те, що у «професіоналів» її просто не було. Знову все обернулося брехнею.
Чи виправдані урядові маніпуляції з цінами на газ? Багато хто вважає це зловорожими підступами МВФ, особливо комуністи, для яких МВФ — класовий ворог, а російські та вітчизняні капіталісти — союзники у побудові «світлого майбутнього» (для себе). Якщо комуністи знають, як збалансувати бюджет без урізання нинішніх соціальних стандартів, то хай вимагають від капіталістів поділитися з бідними. Але тоді треба йти з влади, а так не хочеться.
Насправді, до МВФ не може бути жодних претензій: даючи кредити зі ставками у 3,5 раза нижчими, ніж у вітчизняних банків, він ставить умови, щоб забезпечити повернення грошей, не допустити банкрутства боржника. Одна з головних умов — зменшення дефіциту бюджету — цілком слушна. Нині «Нафтогаз України» отримує з бюджету компенсацію за дотацію споживачів. Із 21 млрд. кубічних метрів власного українського газу населенню (конфорки, колонки, котли) йде 17,7 млрд., для теплокомунальних підприємств не досить 3 млрд. кубічних метрів власного газу, треба ще 7 млрд. — російського, який дотується «Нафтогазом». Крім того, продаж власного газу майже за собівартістю не є раціональним для компанії, що знаходиться на межі банкрутства. Та й кредит нам конче потрібен.
Отже, ціни для споживачів, як це не гірко, підвищувати треба. Цього вимагає зменшення дотаційного навантаження на бюджет, оздоровлення економіки. Але, по–перше, не треба було брехати — до виборів і після них; брехню не можна вибачати. По–друге, ціну підвищувати треба всім, також і підприємствам Ахметова, щоб він задумався, як замінити газ на вугільний пил. По–третє, треба послабити удар для малозабезпечених. Тут уряд пообіцяв дотації для 80% населення. Але «професіоналам» варто було б попрацювати над обґрунтуванням тарифів, зокрема тарифу на опалення. Він узятий зі стелі, бо ґрунтується на площі стелі (чи підлоги). Але зі шкільного курсу фізики відомо, що тепло витрачається на обігрів не квадратних метрів, а об’єму приміщень. Наші небагаті громадяни мешкають у квартирах висотою 2,2 м, багаті — у євроквартирах 3,4 м, мають такі ж офіси, на 1 кв. м. площі вони беруть тепла у 1,5 раза більше, але за ту саму ціну. Нинішня методика, як і більшість наших законів, створена для багатих. А хіба це важко виправити? Було б бажання та вміння, як кажуть.
Щодо обіцяних дотацій для 80% (невже?) людей та якоїсь спрощеної (якої?) методики їх одержання, то виникають сумніви. А чи не збрехали у черговий раз? Скоро дізнаємось, чекати недовго. Натерпимося в чергах. А чи довго терпіти таку владу — залежить від нас, вибори не за горами, хоч і місцеві.